— Була б у мене така дружина, я б її й на царство не проміняв!
Помітивши, що Цюйбін п'яніє і починає нахабніти, стара підвелася й разом з дівчиною зникла за завісою.
Втративши одразу інтерес і до вина, й до старого з сином, студент попрощався з ними і вийшов. А на серці було чомусь неспокійно, не могло воно забути Цінфин. Наступної ночі Цюйбін знову прийшов до дядькового будинку. В кімнаті все ще вчувався запах орхідеї та мускусу, але довкола стояла тишина, хоча б хто кашлянув чи слово сказав. Отак в нестерпному чеканні він просидів усю ніч.
Повернувшись уранці додому, студент почав умовляти дружину, щоб та згодилась пересилитися до дядькового будинку, бо сподівався хоч коли-небудь побачити там дівчину. Проте дружина відмовилася, тоді Цюйбін пішов туди сам. Сів у кімнаті на першому поверсі і почав читати книгу. А як стемніло, сперся рукою на стіл і хотів було задрімати, та раптом до кімнати вбіг чорт з розпатланим волоссям і чорною лискучою мордою. Зупинившись перед студентом, він витріщив на нього очі. Цюйбін засміявся у відповідь, вмочив пальця в туш і давай розмальовувати собі обличчя. Потім повернувся до чорта і теж вп'явся в нього палаючими очима. Нечистий не втримав його погляду і втік.
Наступної ночі студент знову сидів і чекав. Нарешті загасив свічку і вирішив поспати. Але раптом чує, хтось прочиняє двері з чорного ходу. Цюйбін миттю підвівся, бачить, одна стулка дверей розчинилась, почулися кроки, і до кімнати зайшла дівчина з свічкою в руці. Та це ж Цінфин! Помітивши студента, вона злякано відсахнулася, потім рвучко повернулась і пішла назад, щільно причинивши за собою двері.
Цюйбін одразу ж упав навколішки і закричав їй услід:
— Я, нещасний, безталанний студент, не побоявся ні темряви нічної, ні страхіть і прийшов сюди, аби тільки ще раз побачити вас. На щастя, зараз тут нікого немає. Тож дозвольте мені припасти до вашої руки, глянути на вашу чарівну посмішку, а потім я вже й померти ладен!
Дівчина зупинилась і відповіла йому через двері:
— Хіба ж я не знаю про ваші глибокі та ніжні почуття? Але мушу дотримувати звичаю, берегти свою дівочу честь, тому й не смію вдовольнити ваше прохання.
Студент благав далі:
— Я не наважуюсь і мріяти про те, щоб наші тіла зблизилися коли-небудь, а хочу тільки глянути на ваше гарне личко — і цього мені досить!
Дівчина, мабуть, повірила йому й повернулася назад. Цюйбін схопив її за руки і, захмелілий від нестямної радості, поволік у глиб кімнати. Потім обняв її і посадовив собі на коліна.
— Я дуже щаслива, бо нам усе-таки судилося рано чи пізно бути вкупі, тому після того, як скінчиться ця ніч, не сумуйте за мною.
Студент поцікавився, з якої б то причини.
— Мій дядечко, — відповіла вона, — злякався вашої настирності. Щоб віднадити вас від цього дому, він перетворився на страшного чорта, а ви хоч би що. Тепер ми знайшли собі інше житло. Вся наша сім'я переїхала на нове місце. Частину речей вже перевезли, решту вранці заберуть, а мене поки що залишили постерегти тут.
Вона встала і хотіла було вже йти, бо боялася дядька, який міг сюди навідатись, а студент тим часом щосили намагався затримати її; йому хотілося пізнати з нею найвищу радість і насолоду.
Не встигли вони докінчити своєї розмови, як до кімнати несподівано зайшов старий. Наполохана дівчина, не знаючи, куди їй подіти від сорому очі, низько опустила голову, прихилилася до ліжка й почала мовчки смикати свій поясок.
— Негідниця! — сердито гримнув на неї старий. — Ти зганьбила мій дім. Геть звідси! А не підеш, то в шию виштовхаю.
Не підводячи голови, дівчина вислизнула з кімнати. Старий подався слідом за нею. Цюйбін кинувся до дверей і прислухався. Старий лаяв дівчину на чім світ стоїть, а та лише тихо плакала, час від часу схлипуючи. І хлипання те, ніби гострий ніж, краяло юнакові серце. Він не витримав і голосно закричав:
— У всьому винен я, нікчемний студент. Навіщо ж ви Цінфин лаєте? Якщо вже вам так хочеться, то беріть мене і бийте, ріжте, карайте, як вам тільки заманеться. Я на все згоден, а її облиште.
Незабаром за дверима стало тихо, і Цюйбін пішов спати.
Відтоді в тому будинку ніхто вже більше не чув ні людських голосів, ні якогось іншого шуму. Дядько Ген, довідавшись про ці зміни, здивувався, але не дуже тягнувся за ціною, коли студент забажав придбати його садибу. Цюйбін забрав свою сім'ю і з радістю переїхав на нове місце. Він тішився думкою, що пощастило влаштувати все так, як йому хотілось, та й про Цінфин не забував ні на мить.