Стара здивувалась:
— Так, значить, ви мій небіж! Ваша мати — моя молодша сестра. Скільки років уже, як нічого не знаємо одна про одну. Це тому, що ми бідні і немає у нас хлопчика-спадкоємця... А ви, небоже, вже он які виросли, я спочатку й не признала вас.
— Так, я саме до вас і йшов, тітонько, — сказав студент, — але так поспішав, що й прізвище спитати забув.
— Вашу стару тітку звати Цінь. Дітей у мене, на жаль, немає. Зараз, правда, є одна ніжна істота, але й та не моя. Її народила інша жінка, яка потім вийшла заміж, а дочку мені залишила, щоб я її в люди вивела. Дівчина розумна, та не дуже вихована: тільки й знає, що смішки та пересмішки, а до всього іншого їй байдуже. Ось звелю покликати її, то й побачите.
На вечерю служниця принесла смажених курчат.
Стара стала пригощати студента. Коли вони попоїли і служниця прийшла забрати посуд, стара звеліла їй:
— Поклич сюди панночку Іннін.
Дівчина кивнула головою і вийшла, проте минуло немало часу, поки за дверима нарешті почувся приглушений сміх.
— Іннін, ходи-но сюди. До нас завітав син твоєї тітки.
Сміх за дверима посилився. Служниця проштовхнула дівчину до кімнати, а та, затиснувши рукою рота, і далі сміялась.
Стара зміряла дівчину сердитим поглядом:
— Що це за витівки? У нас гість, а вона все хі-хі-хі та ха-ха-ха!
Дівчина нарешті перестала сміятись, але все ще стояла біля дверей. Студент підвівся й уклонився їй.
— Це пан Ван, син твоєї тітки. Родичі, а одне одного не знаємо. От над цим можна було б і посміятись.
Ван поцікавився, скільки його сестриці років. Стара не дочула, і студент перепитав ще раз, а дівчина тим часом залилася сміхом знову, навіть голови підвести не могла.
— Я ж казала, що вона у нас погано вихована, тепер самі можете переконатись, — провадила стара. — Шістнадцять років уже, а дурненька, як мала дитина.
— Вона молодша за мене на цілий рік, — озвався студент.
— А вам, виходить, сімнадцять, — мовила стара. — Не інакше як у рік ген-у народились. Мабуть, під знаком Коня[*]. Чи не так?
Ван кивнув головою.
— А ваша дружина? — розпитувала далі стара.
— Немає в мене дружини!
— Як? Такий вчений та гарний, а ще досі не одружений! Наша Іннін теж не засватана. А з вас непогана б пара була! Шкода тільки, що близьким родичам шлюб брати забороняється.
Студент мовчав, оскільки саме прикипів поглядом до Іннін. Служниця тихо шепнула панночці:
— А очі в нього знову блищать, мов у розбійника!
Іннін у відповідь вибухнула сміхом, а потім сказала служниці:
— Ходімо подивимось, чи не зацвів блакитний персик.
Схопилася з місця, затулила обличчя рукавом і дрібними кроками подалася до виходу. По той бік дверей вона вже сміялась, не стримуючи себе. Стара теж підвелася і наказала служниці, щоб приготувала студентові постіль.
— Вам, шановний небоже, нелегко було сюди дістатись, то чи не зробили б ласку: залишилися б тут днів на три-чотири перепочити, а потім ми б зібрали вас у дорогу і провели. Коли вам стане нудно, за будинком є садок, де можна пройтися, погуляти. І книжки деякі у мене є: беріть, читайте, коли заманеться.
Наступного дня студент вийшов у садок — такий маленький, не більше як з півму[6]. Земля під деревами встелена ніжним трав'яним килимом, а стежечки геть скрізь покриті шаром тополиного пуху. За буйним цвітом дерев ледь помітна невелика альтанка. Ван повільно брів стежкою, як раптом звідкись зверху долинув дзюркотливий сміх. Юнак підвів голову: на дереві сиділа Іннін. Побачивши студента, вона зареготала, мов божевільна. Боячись, щоб дівчина часом не впала, Ван застеріг її:
— Обережно, бо ще звалишся на землю!
Дівчина почала спускатися вниз, нестримно сміючись. Недалеко від землі вона справді зірвалася й упала. Тільки після цього замовкла. Студент кинувся підіймати її і потай потис їй руку вище ліктя. Дівчина засміялася знову і знеможено прихилилася до дерева. Досить довго студент чекав, поки вона нарешті вгамується, а тоді вийняв з рукава висхлу гілку з квітами і показав її. Іннін взяла гілку й сказала:
— Вже засохла! Навіщо було берегти?
— Це та, сестрице, яку ти загубила у день Свята ліхтарів, от я й беріг її.
— Навіщо? — здивувалася дівчина.
— А щоб довести, що я тебе кохаю і з пошаною згадую. Відтоді, як ми зустрілися на святі, всі мої думки тільки про тебе. Через це я захворів і почав готуватись до смерті. Вже не сподівався, що пощастить побачити тебе, а тепер дуже радий, що ви з матір'ю поставилися до мене з такою увагою та ласкою.
— Дрібниці! — відповіла дівчина. — Адже ми родичі, а для родича хіба шкода чого-небудь? Коли йтимете додому, накажу служниці нарвати вам у нашому садку величезного букета на прощання.
Не інакше як у рік ген-у народилися. Мабуть, під знаком Коня
В Китаї побутувала особлива система відліку років по циклах. Кожний рік був під знаком однієї з дванадцяти тварин: миші, бика, тигра, зайця, дракона, змії, коня, вівці, мавпи, півня, собаки, свині.