— Ти що, сестрице, дурненька?
— А чому я раптом стала дурненькою?
— Та я ж не квіти люблю, а ту, яка їх тоді тримала.
— Знаю, що любите, бо ми ж родичі. Так і мусить бути.
— Я веду мову не про ту любов, що буває між родичами, а про любов чоловіка до своєї дружини.
— А яка різниця?
— Вночі бути в одному ліжку, спати на одній подушці — ось яка.
Опустивши голову, дівчина довго думала, потім відповіла:
— Я не звикла спати з чужими людьми...
Не встигла вона це промовити, як студент помітив, що до них підходить служниця, враз зніяковів і злякано кинувся геть. Через деякий час всі зібралися у старої. Та спитала Іннін, де це вона була. Дівчина відповіла, що розмовляла у саду з Ваном.
— І про що можна так довго балакати? — пробурчала стара. — Обід давно готовий.
— Та от брат хоче, щоб я з ним спала...
Зачувши таке, студент злякано вирячився на неї. Дівчина злегка усміхнулась і замовкла. Добре, що стара не дочула, а коли почала допитуватись, Ван миттю перевів розмову на зовсім інше. Потім стиха дорікнув дівчині за необережність.
— Так, значить, про це не можна говорити вголос?
— Можна, аби тільки люди не чули, — пояснив студент.
— Це щоб не чули чужі люди, а мама не чужа. І потім, спання — це звичайна річ. Чого ж тут критись?
Студент, здивований її наївністю, не міг збагнути, як напоумити дівчину.
Тільки вони пообідали, як біля воріт з'явилися служники з двома віслюками; їх послали на пошуки студента. Сталося це так. Коли Ван пішов з дому, мати довго чекала на нього і, не дочекавшись, кинулася розпитувати людей. Оббігала все село — ніяких слідів. Тоді вона звернулась до У, і той, пригадавши свою колишню розмову з Ваном, порадив їй пошукати сина в південно-західних горах. Проминувши дорогою кілька сіл, служники нарешті дісталися й сюди. Студент саме вийшов до воріт і впізнав їх. Він одразу ж повернувся до кімнати, сказав старій, що по нього прийшли, і почав просити дозволу взяти дівчину з собою. Стара зраділа.
— Я давно збиралася провідати вас, — відповіла вона, — та стара вже стала, боюсь далеко від дому відлучатись. А як хочете сестру взяти з собою, щоб познайомити її з тіткою, то це добре, беріть.
Вона покликала Іннін. Та прийшла, як завжди, сміючись.
— Яка це в тебе радість, що ти безугавно смієшся? — бубоніла стара. — Як розрегочешся, то й не зупинити. А коли б не сміялась, то, певно, була б найкращою в світі.
Кинула на дівчину сердитий погляд і повела далі:
— Твій старший брат хоче взяти тебе з собою. Отож біжи скоріше та перевдягнися, збери свої речі.
Тоді пригостила служників, які прийшли за Ваном, а коли дівчина зібралася, сказала їй на дорогу:
— У твоєї тітки і землі, і добра всякого повно, не збідніє, якщо візьме до себе ще одну душу. Отож сиди там і не думай про домівку. Повчишся у них грамоти, гарної поведінки. Слухайся тітку і попроси її, щоб взяла на себе клопіт та знайшла тобі достойну пару.
Вислухавши напучення, молодята рушили в дорогу, спустилися з гір і озирнулися — їм здалося, що стара все ще стоїть біля воріт і дивиться їм услід.
Коли прибули додому, мати студента, побачивши красуню, здивовано спитала, хто це. Юнак відповів, що це тітчина дочка.
— Якої ще тітки? — оторопіла мати. — Та те, що тобі казав У, — чиста нісенітниця. Я не маю сестер. Звідки ж було їй взятися?
Звернулася до дівчини, і та їй розповіла:
— Це мені не рідна мати, а прізвище Цінь — по батьку. Правда, я його не пам'ятаю, бо він помер, коли я була ще немовлям.
— Так, так, — погодилася мати, — була у мене колись сестра замужем за якимось Цінем, але багато років минуло відтоді, як померла. Невже вона й досі жива?
Почала розпитувати про ті прикмети, які мала її сестра, про шрами, родимки і таке інше. Все збігалося. Але мати ніяк не могла повірити:
— Хм, ніби правильно, та я добре знаю, що вона давно померла... Як же могло так статися, що ожила знову?
Поки вона розмірковувала над цією дивовижею, прийшов У.
Побачивши його, дівчина миттю сховалася в кімнаті. Довідавшись, хто вона і звідки, він розгублено помовчав, а потім несподівано спитав:
— Її часом не Іннін звати?
— Так, так, — відповів Ван.
Брат був страшенно здивований, і коли його спитали, звідки йому відомо це ім'я, почав розповідати:
— Після смерті тітки Цінь її чоловік якийсь час жив одинаком. Саме тоді й почала його спокушати лисиця-перевертень, через рік він захворів на сухоти і невдовзі помер. А лисиця народила від нього дівчинку, яку звали Іннін. Домашні не раз бачили, як вона сповитенька лежала на ліжку. Після смерті Ціня лисиця інколи провідувала дівчинку. Та скоро родичі дістали талісманні письмена Небесного Вчителя[*] і порозклеювали їх на стінах кімнати. Тоді лисиця пішла і дівчинку забрала з собою. То чи не її це дитина?
...дістали талісманні письмена Небесного Вчителя — тобто заклинальні написи й амулети; голова даоської церкви, який мав у XIII ст. титул Тяньші — Небесного Вчителя, писав їх червоною кіновар'ю. В народі вірили, що такі письмена захищають від злих духів та перевертнів.