Його розповідь викликала у присутніх ще більший подив і зродила нові сумніви, а з кімнати все долинав розложистий сміх.
— Господи, яка вона дурна, — зітхнула мати.
У захотів подивитись на дівчину. Мати ввела його до кімнати, де Іннін і далі сміялася, не звертаючи на них уваги. Мати звеліла їй вийти, і тоді вона, напруживши всі сили, щоб не сміятись, повернулась обличчям до стіни, постояла деякий час і нарешті, злегка вклонившись, вийшла на вулицю. Та за мить вернулася назад і зникла у внутрішніх кімнатах, де знову залунав її перекотистий сміх. Всі жінки, що були в домі, дивлячись на неї, роззявляли роти і теж починали всміхатись.
Зголосившись стати сватом, У попросив дозволу побувати в горах, щоб там на місці переконатись, чи й справді все це лисячі витівки. Коли він добрався до того місця, де мало бути село, то ніяких будівель не знайшов, одні лише квіти росли на галявині, та й ті вже поодцвітали. У пригадав, що десь тут недалеко похована його тітка, але могила, певно, вже давно заросла травою, а може, і з землею зрівнялась, тепер навряд чи її знайдеш. Як поїхав з досадою на душі, так і назад повернувся. Маючи підозру, що Іннін чортівського поріддя, мати Вана пішла до неї і розповіла все, про що дізналася від У, але та анітрохи не здивувалася. Навіть коли мати поспівчувала їй, — мовляв, тепер у неї немає ні родичів, ні притулку, дівчина не засмутилась, а продовжувала безтурботно хихотіти. Вся родина губилася в здогадах, бо ніяк не могла зрозуміти її поведінки.
Спати Іннін поклали в одній кімнаті з молодшою донькою, і тепер вона щоранку приходила до тітки привітатися й спитати, як та себе почуває. Приємне враження на всіх справляло і рукоділля дівчини, воно відзначалося великою майстерністю та витонченістю. Дивувала тільки її звичка з будь-якого приводу невгамовно сміятись. Незважаючи на заборону, вона, мабуть, не могла себе стримати. Проте її сміх був якийсь особливо чарівний. Бувало, сміється, а обличчя в цей час не втрачає принадності. Людям вона подобалась, і сусідки — дівчата та молодиці — навперебій прагнули чим-небудь прислужитись їй, заприятелювати з нею.
Мати Вана вже й щасливий день для шлюбної церемонії підібрала, але душу все не полишала тривога: коли б та не занапастила синові життя. Пробувала крадькома розглядати Іннін проти сонця — і тіло її, і тінь такі ж, як і у всіх звичайних людей. Нарешті настав отой день. Дівчину нарядили в найкраще вбрання і звеліли виконати церемонії, які звичай вимагає від молодої, але вона лише пройшлася по колу, а далі почала реготати і вже не могла стриматись. Церемонію довелося припинити. Дивлячись на її поведінку, студент з острахом подумав, коли б Іннін часом не сказала, що все це зайве, адже Ван уже давно й так зазирає до неї в спальню. Проте щодо цього вона виявилася набагато серйознішою і зуміла зберегти таємницю.
Сміх молодої невістки мав певний вплив і на матір Вана. Бувало, стара інколи розгнівається на кого-небудь, та як тільки невістка засміється, гнів одразу проходить. Була користь від її сміху і служницям. Прогрішиться котра-небудь і одразу ж бігом до молодої, щоб та замовила слівце перед свекрухою та врятувала від різок.
Квітами Іннін захоплювалась до нестями. Щоб знайти щось нове, часто ходила і до родичів, і до знайомих, навіть потай заставляла в лихварів золоті шпильки, тільки б купити те, що припало до душі. Через кілька місяців і ганок, і східці, і паркан, і навіть убиральня — все було обсаджене квітами.
За будинком, майже на межі, росла троянда мусян. Іннін часто видиралась на драбинку, до якої були попідв'язувані довжелезні стебла троянди, рвала квіти і пришпилювала їх собі до зачіски. Мати, коли бачила це, лаяла її за такі витівки, але невістка не дуже зважала на її лайку. Якось сусідський син угледів її на драбинці й остовпів. Цього разу Іннін і не подумала тікати, стояла собі й посміхалась. Той вирішив, що сподобався їй, і аж запалав від радості. Іннін показала йому на місце біля муру і, сміючись, спустилася вниз, а він подумав, що вона призначила там йому побачення, страшенно зрадів і, як тільки стемніло, пробрався до муру. Бачить, сусідка вже тут. Не гаючи часу, кинувся до неї, схопив і... невдовзі відчув, що в грішне тіло ніби хтось голкою штрикнув. Страшний біль проник до самого серця. Голосно зойкнувши, нещасний упав на землю. Почав роздивлятись, аж то не сусідка, а суха колода, що вже давно валялася під муром. Те ж місце, до якого він так тісно припадав, було діркою в колоді, куди завжди стікала вода з ринви.