— В таких безлюдних місцях вночі часто можна й на розбійників натрапити, — сказала дівчина. — При дорозі спати дуже небезпечно. Якщо не погребуєте нашим убогим житлом, то я була б дуже рада прихистити вас.
З цими словами красуня запросила студента до приміщення. В кімнаті стояло лише одне ліжко, але вона звеліла служниці заслати його двома ковдрами. Соромлячись свого тілесного каліцтва, Лянь забажав спати на підлозі. Дівчина засміялась:
— Сьогодні мені пощастило зустріти такого чудового гостя, то чи посмію я, жінка, мов той Юаньлун, лягти вище нього?[*]
Довелося студентові лягти з нею в одне ліжко. Проте чи то з остраху, чи то від сорому він не посмів випростатись на весь зріст.
Через якийсь час дівчина тихцем просунула під його ковдру свою тоненьку руку і почала легенько обмацувати його ноги біля колін і вище. Лянь вдавав, що міцно спить і нічого не відчуває.
Ще за кілька хвилин дівчина відкинула з себе ковдру, притислася до студента і давай штовхати, але той навіть не поворухнувся. Тоді вона просунула руку далі, шукаючи найпотаємніше місце, — і раптом розчаровано висмикнула її назад. Мовчки виповзла з-під ковдри, і студент почув стриманий плач. Ладен провалитися від сорому крізь землю, Лянь зі злістю й досадою ремствував на Небесного Владику за свою ганьбу.
Дівчина покликала служницю і звеліла засвітити свічку. Та, помітивши в неї на обличчі сльози, здивовано спитала, що сталося. Дівчина тільки сумно похитала головою і мовила:
— Оплакую свою нещасну долю. Служниця стояла біля ліжка і пильно вдивлялася в їхні обличчя.
— Розбуди пана, — наказала дівчина, — і вижени його геть!
Від цих слів усю душу Ляня пройняло почуття сорому і прикрості. Крім того, було страшно. Куди він тепер дінеться, коли надворі темна ніч, а кругом безлюддя. Поки він розмірковував, несподівано розчинилися двері і до кімнати увійшла якась жінка.
— Тітонька Хуа прийшла, — доповіла служниця. Лянь крадькома глянув на неї. Їй було вже за п'ятдесят, проте колишня врода ще не зів'яла. Помітивши, що дівчина не спить, вона спитала її, що сталося. Та ще не встигла відповісти, як жінка, глянувши на ліжко, побачила там незнайомця й поцікавилась, з ким це вона сьогодні розділила ложе.
Замість дівчини озвалася служниця:
— Один панич напросився переночувати.
Жінка усміхнулась.
— А я й не знала, що Цяонян сьогодні з кимось справляє візерункову свічку[8],— мовила вона, але, помітивши, що у дівчини заплакані очі, здивовано сказала:
— Не годиться рюмсати, коли в тебе вечір поєднання келихів? Чи, може, женишок образив тебе?
Дівчина промовчала і ще більше насупилась. Підійшовши до ліжка, жінка хотіла відсунути одяг, щоб поглянути на студента, та тільки взялася за халат, як на постіль упав лист. Жінка подивилась на нього і, остовпівши від подиву, голосно вигукнула:
— Що таке? Та це ж рукою моєї дочки написано.
Вона хутко розгорнула листа і заходилася читати, потім тяжко зітхнула. Цяонян спитала її, що там сталося.
— Вісточка від моєї Третьої. Чоловік у неї помер, і вона залишилася безпорадною сиротою. Що ж нам тепер робити?
— Він мені казав, ніби комусь листа несе, а я так і не спитала кому, — сказала дівчина. — Добре, що не встигла його вигнати!
Жінка звеліла студентові встати з ліжка і почала розпитувати, звідки у нього цей лист. Лянь розповів усе, як було.
— Ну й клопіт же ви на себе взяли, погодившись у таку далеч листа нести, — сплеснула руками жінка. — Не знаю, як і дякувати вам за це.
Потім уважно подивилася на юнака і, всміхнувшись, спитала, чим він образив Цяонян. Студент відповів, що й сам не знає. Тоді жінка почала розпитувати дівчину.
— Самої себе шкода, — зітхнула та тяжко. — Живою була, за євнуха заміж вийшла, померла — думаю, хоч тепер пощастило, так ні — скопець якийсь попався! От у чім моє горе!
— Такий розумний, приємний хлопець, а на тобі — ні риба, ні м'ясо. Але ви наш гість. Отож досить нам сваритись!
Жінка повела студента у східний флігель. Там вона засунула йому руку поміж ніг, помацала і засміялась:
— Не дивно, що Цяонян так гірко плакала. А втім, на ваше щастя, є все-таки корінець, хоч і маленький. Спробуємо дещо зробити.
Жінка засвітила каганця. Довго порпалась у всяких кошиках та скринях, поки не знайшла якусь темну облатку. Дала її юнакові, сказала, щоб проковтнув, порадила лежати тихо і вийшла.
Лянь вільно випростався на ліжку і розмірковував, від якої ж, власне, хвороби його лікують, але так і не міг збагнути.
Прокинувся він десь уже під ранок і одразу ж відчув унизу живота щось тепле, здавалось, ніби якась річ повисла поміж ніг. Не витримав, поліз туди рукою — о! — та, виявляється, він тепер уже справжній мужчина! Серце так і застрибало від радості... Немовби заразом отримав від імператора всі дев'ять відзнак[*].
...мов той Юаньлун, лягти вище нього?
Юаньлун — прозвання героя III ст. Чень Дена; розповідають, що коли до нього приходив гість, який був йому немилий, то господар клав його на низьку лежанку, а сам спав на високому та широкому ліжку. Слова дівчини означають, що вона не може поставитися до свого гостя з такою зневагою, як це робив Юаньлун.
...отримав від імператора всі дев'ять відзнак — тобто дев'ять регалій, якими жалували в феодальному Китаї удільних князів: колісниця з кіньми, святкове вбрання, музиканти, ворота, покриті червоним лаком, святковий ґанок, охоронці, лук із стрілами, бойова сокира, жертовні посудини.