Тільки-но почало розвиднятись, як до кімнати зайшла та ж сама жінка. Вона принесла студентові підсмажених хлібців на сніданок і порадила поки що терпляче сидіти тут. А потім, вийшовши, замкнула його знадвору.
— Ось що, — звернулась вона до Цяонян перед тим, як іти. — Цей хлопчина зробив нам велику послугу, приніс листа. Залишимо його на якийсь час тут та покличемо нашу Третю, нехай вони здружаться між собою, як брат і сестра. А щоб йому поки ніхто не набридав, я замкнула кімнату.
Жінка пішла, а студент невдовзі занудьгував. Від безділля він кружляв по кімнаті, мов птах по клітці, час від часу підходячи до дверей, щоб визирнути у шпарку. Побачить Цяонян — і відразу закортить гукнути її та похвалитись своєю радістю. Але потім йому стає соромно, і він не наважується її кликати. Так тривало майже до півночі. Та ось нарешті жінка повернулась, привівши з собою дівчину. Відімкнувши двері, вона сказала:
— Занудився тут наш панич! Третя! Можеш зайти та вклонитися й не забудь вибачитися за турботу!
До кімнати нерішуче увійшла та, яку він зустрів на дорозі. Вона склала руки і низько вклонилася студентові. Жінка звеліла їм називати тепер одне одного старшим братом і молодшою сестрою.
— Краще б сказали, молодшою і старшою сестрами, — засміялася Цяонян.
Після цього всі гуртом перейшли до вітальні, сіли в коло. Принесли вино, випили, і Цяонян, жартуючи, спитала студента:
— Ну як, скопці теж хвилюються, побачивши гарних дівчат?
— Кульгавий ніколи не забуває, коли він справно ходив, — відповів студент, — а сліпий — коли бачив.
Всі зареготали. Цяонян, помітивши, що Третя стомилася в дорозі, запропонувала їй поспати. Тоді жінка сказала, що Третя ляже в одній кімнаті з гостем. Але та зашарілась від сорому і не хотіла йти.
— А ти не бійся. Це він тільки з виду чоловік, а насправді майже жінка, — сказала Третій мати і почала її квапити.
На прощання вона шепнула студентові:
— Залишишся з нею наодинці, поводься, як мій зять, а при людях — як син. І все буде гаразд.
Лянь не тямив себе від радості. Тільки вони зайшли до кімнати, схопив дівчину за руку і поволік на ліжко. Він горів бажанням скоріше перевірити себе, як поспішають випробувати меча після того, як погострили.
Лежачи трохи згодом з дівчиною на одній подушці, він спитав її, хто така Цяонян.
— Душа померлої. Ніхто інший у світі не міг зрівнятися з нею ні вродою, ні талантом, та в житті їй не пощастило. Вийшла заміж за молодого Мао, а той зроду був такий немічний, ніби євнух. Навіть коли йому сповнилося вісімнадцять, він не скидався на справжнього чоловіка. І от вона мучилася з ним, нудьгувала, не знаходячи собі втіхи, поки нарешті не понесла свою тугу на той світ.
Студент злякався і натякнув Третій, що вона, мабуть, і сама чортівського поріддя.
— Ні, — заперечила дівчина, — якщо вже по правді, то я лисиця. Цяонян жила тут одна, без чоловіка, а ми з мамою в цей час опинилися без кутка, от і найняли у неї кімнату, де й знайшли собі притулок.
Студент був ошелешений.
— Не бійся, — заспокоїла його Третя. — Хоч кожна з нас чи то чортиха, чи лисиця, але тобі від цього ніякої шкоди не буде.
Відтоді вони з Третьою завжди були вкупі, увесь час розмовляли, жартували...
Хоч студент тепер і знав, що Цяонян — не людина, але був зачарований її вродою і все досадував, що ніяк не випадає нагоди виправдати себе перед нею.
Лянь мав веселу вдачу, умів гарно говорити, знав немало кумедних історій, чим і завоював прихильність Цяонян. Одного разу, коли тітка Хуа та її дочка кудись пішли, знову замкнувши студента в кімнаті, він засумував і, потинявшись деякий час з кутка в куток, почав через двері гукати Цяонян. Та звеліла служниці принести всі ключі, які тільки були в домі, і спробувати, чи не вдасться підібрати який-небудь. І ось двері розчинились. Лянь прошепотів дівчині на вухо, що хоче залишитись з нею наодинці. Цяонян наказала служниці йти. Студент одразу ж схопив дівчину на руки, поклав на ліжко і припав до неї, а вона голосно зареготала і почала лоскотати його рукою нижче живота.
— Хлопець ти хороший, та ба! — у цьому місці не все гаразд!
Дівчина враз затнулась, оскільки її рука наштовхнулася на щось таке, що ледве пальцями обхопиш.
— Як? — вигукнула вона злякано. — Ще ж недавно було таке малесеньке, а тепер дивись, на яку линву перетворилось!