Студент засміявся.
— Розумієш, — мовив він, — першого разу ми соромилися приймати гостю — і знітились. А тепер, після того глуму й наклепів, нас нетерплячка бере: давай, думаємо, покажемо, як то кажуть, «жаб'ячий гнів»[*].
І сплелися двоє тіл у невимовній насолоді. Після цього Цяонян сердито сказала:
— Тепер мені ясно, чого вони тримають вас під замком! Був час, коли і мати, й дочка вештались по усіх усюдах, бо ніде було їм голову прихилити. Я пожаліла їх, дала притулок... Ще й навчила Третю вишивати... І я, знаєш, ніколи від них нічого не приховувала і нічого для них не шкодувала... Аж бач, які вони ревниві!
Лянь почав утішати її і розповів, як мати Третьої вилікувала його. І все-таки Цяонян затаїла злість.
— Гляди ж, не пробовкайся, — застеріг її під кінець розмови студент. — Тітонька Хуа наказала мені пильно берегти цю таємницю...
Не встиг він договорити, як на порозі з'явилася тітка Хуа. Захоплені зненацька, вони посхоплювалися з ліжка, а тітка, кидаючи на них люті погляди, спитала, хто відімкнув двері.
Цяонян засміялась і взяла вину на себе. А тітка розгнівалася ще дужче, вибухнувши оглушливою лайкою.
Цяонян з єхидною усмішкою зауважила:
— Ви мене, тітонько, так розсмішили! Це ж ви сказали, що він тільки з виду чоловік, а насправді майже жінка. На що він, мовляв, здатен?
Побачивши, що мати зчепилася з Цяонян не на життя, а на смерть, Третя занепокоїлась і почала їх мирити. Ворогуючі сторони нарешті втихомирились і повеселішали.
Хоча Цяонян після сварки часом, не стримавшись, і могла сказати щось різке, але до Третьої вона ставилась привітно й лагідно, навіть прагнула інколи прислужитись їй. Зате тітка Хуа ні вдень, ні вночі не спускала з неї очей, отож тепер молодята вже не могли повідати свої почуття одне одному. Приховуючи їх, вони тільки перезиралися між собою.
Одного дня тітка Хуа сказала студентові:
— Моя дочка, милостивий пане, і її сестра вже мали щастя догодити вам. Думаю, що далі вам тут сидіти — тільки час марнувати. Ви б краще повернулися додому і розповіли про все своїм батькам. Нехай вони, не гаючись, влаштують вам вічний союз.
Вона зібрала дещо студентові в дорогу і почала його квапити. Обидві молоді жінки стояли зажурені, сумно позираючи в його бік. Особливо Цяонян, яка зрештою не витримала: з очей у неї, мов перлини з розірваної нитки, одна за одною покотилися сльози. Тітка Хуа сказала, що нема чого плакати, і повела студента на вулицю. Як тільки вони вийшли за ворота, будівлі і садиба вмить зникли. Натомість височіла лише занедбана могила.
Тітка Хуа провела студента на річку, до човна, і сказала на прощання:
— Після того, як ви поїдете, я заберу з собою обох дівчат і теж подамся до вашого міста. Найму там житло, і якщо не забудете давніх друзів, то побачимося знову в саду, де колись жила родина Лі.
Студент повернувся додому. Батько розшукував сина увесь цей час, але знайти так і не міг. Стільки було хвилювань, а тут на тобі — син несподівано сам прийшов. Батьківській радості не було меж. Лянь коротенько розповів, де він був, і, ніби між іншим, згадав про свою домовленість з тіткою Хуа.
— Хіба можна вірити всякій нечисті? — сказав йому на це батько. — Знаєш, чому ти все-таки вернувся живим? Тільки тому, що ти каліка. Інакше б тобі кінець.
— Справді, це незвичайні створіння, але почуття у них, як і в людей. І потім, вони такі розумні, такі вродливі... От одружусь — і вже ні родичі, ні знайомі не глузуватимуть з мене!
Батько тільки холодно посміхнувся. Студент махнув рукою і пішов. Він не хотів миритися з тією славою, яка про нього ходила досі, страшенно кортіло довести, що це не так. Почав з того, що сплутався з служницею. І невдовзі, забувши про всякий сором, грішив з нею навіть серед білого дня, в надії, що скоро про все дізнаються його старі батьки.
Якось їх побачила молоденька служниця і доповіла про все хазяйці. Стара не повірила, пішла, щоб на власні очі пересвідчитись, і була ошелешена таким дивом. Негайно покликала служницю, давай її розпитувати і нарешті дізналася, що і як. На радощах стара почала ділитись новиною з кожним стрічним, твердячи, що її син зовсім не каліка. Сподівалась навіть висватати йому дівчину з якого-небудь знатного роду.
Але студент якось шепнув матері, що ні на кому іншому, окрім Третьої, він не жениться.
— Стривай, — намагалася умовити його мати, — стільки вродливих жінок на білому світі, а ти вклепався в якусь там чортиху.
— Коли б не тітка Хуа, — заперечив Лянь, — я б ніколи не пізнав, у чому радість взаємин з жінкою. І якщо я порушу своє слово, добра мені не бачити.
...покажемо, як то кажуть, «жаб'ячий гнів»
У древньому філософському трактаті «Хань Фейцзи» (III ст. до н. е.) наводиться така легенда. Правитель царства Юе кілька разів ходив війною на царство У і людське життя вважав за ніщо. Та одного разу, виїхавши з палацу, він побачив розгнівану жабу й почав кланятися їй. Охоронці запитали свого володаря, чому він так шанобливо до неї ставиться. «Через її гнів», — пояснив князь. Відтоді виразом «жаб'ячий гнів» стали позначати вищу форму прояву емоцій.