Батько подумав, подумав та й послав служника та стару служницю на пошуки тітки Хуа. Ті вибралися за східну околицю і, увесь час видивляючись покинутий сад родини Лі, проїхали підводою майже версти зо дві. Коли ж зирк — серед повалених стін та густих заростей бамбуку цівкою здіймається дим. Стара служниця злізла з воза і пішла прямо до дверей хатини. Мати з дочкою, виявляється, саме прибирали в кімнаті, певно чекаючи на гостей. Стара вклонилася їм і передала все, що їй веліли хазяї. Потім звівши очі на Третю, була дуже вражена її вродою і сказала:
— Так це і є майбутня дружина нашого молодого пана? Я тільки глянула на неї, і вона вже сподобалась мені. Нічого дивного, що молодий пан дух за нею ронить, увесь час марить нею.
Стара також спитала й про сестру. Тітка Хуа зітхнула:
— То була моя приймачка. Три дні тому її спіткало нещастя, померла наглою смертю.
Поки точилася розмова, на столі з'явилося вино й закуски, почалося частування.
Приїхавши додому, стара служниця докладно розповіла і про вроду Третьої, і про її скромність. Батько й мати були дуже раді. А наприкінці стара згадала про те, що Цяонян померла. Лян одразу засмутився і мало не заплакав.
Перед тим вечором, коли молода мала в'їхати в їхній дім, студент встиг побачитися з тіткою Хуа і запитати про Цяонян. Тітка засміялась і відповіла:
— Та вона вже в північних краях на людину переродилась.
Студент після цього ще довго зітхав. Жив собі з Третьою, а свого почуття до Цяонян ніяк не міг забути. Якщо йому траплявся хто-небудь з Цюнчжоу, він неодмінно запрошував його до себе і довго розпитував.
Якось один з приїжджих сказав, що на могилі Цінської діви ночами часто чути, як плаче душа померлої. Глибоко вражений такою дивною новиною, він сказав про це Третій. Дружина похнюпила голову, довго мовчала, а потім крізь сльози мовила:
— Я така винна перед нею!
Студент почав допитуватись, в чому ця вина. Третя, зніяковіло посміхнувшись, призналася:
— Ідучи сюди, ми з матір'ю не сказали їй про це. Мабуть, саме тому вона там і побивається зараз. Я вже давно хотіла розповісти вам, та, бач, боялася, чи зрозумієте ви, чому мати саме так вчинила.
Вислухавши її, студент спочатку засмутився, та невдовзі повеселів. А тоді наказав запрягти коней і вирушив у дорогу. Він їхав без перепочинку і вдень і вночі. Коли ж нарешті дістався до могили, то впав на коліна перед деревом і голосно закричав:
— Цяонян! Цяонян! Я тут, біля тебе!
Бачить, з могили йому назустріч виходить Цяонян зі сповитою дитиною на руках. Звівши голову, вона кинула на нього сповнений смутку погляд і невтішно заридала.
У Ляня на очах теж виступили сльози. Простягаючи до неї руки, він спитав:
— Чий це син?
— Це той гріх, який мені від вас дістався! Йому вже три дні.
— Пробач мені, моя люба, тоді здуру повірив твоїй тітці й завдав стільки горя і тобі, і нашій дитині, примусивши вас стільки страждати під землею. Як мені тепер спокутувати свою провину?
Посадовивши її поряд з собою на підводу, він покинув ці місця і повернувся додому. Взяв сина на руки і показав його матері. Та подивилась — гарний, опецькуватий хлопчик, аніскілечки не схожий на нечисту силу; стара була дуже задоволена.
Обидві невістки жили між собою мирно, лагідно, поважали свекруху і в усьому догоджали їй.
Все було б добре, та ось захворів батько. Запросили до нього лікаря.
— Від цієї хвороби ніхто не врятує, — заявила Цяонян, — бо душа вже покинула своє пристановище. Краще готуйтесь до похорону.
Так воно й сталося.
А хлопчик ріс дуже схожим на свого батька, навіть ще кмітливішим і розумнішим. Уже в чотирнадцять років він «увійшов до палацу напівкруглого ставка».
Всю цю історію старий Цзися з Гаою[*] почув, коли їздив у гості в Гуандун. Правда, назву місцевості він забув, та й чим все це скінчилося, теж не знає.
ЛИС ІЗ ВЕЙШУЯ
У Лі, жителя Вейшуя, було два будинки. Якось до нього прийшов незнайомий дідок і попросив здати йому один будинок в оренду, пообіцявши платити по п'ятдесят ланів на рік. Лі не сподівався на таке щастя і без зволікань дав згоду. Потім дідок пішов, тільки й бачили його. Лі почекав кілька днів, а старий все не перебирається, і звелів служникам підшукати якогось іншого орендаря, та наступного дня дідок з'явився знову і сказав:
— Ми ж з вами домовились, що я наймаю той будинок. Навіщо ж вам шукати когось іншого?
Лі пояснив, чому саме у нього виникли сумніви.
— Я збираюся у вас жити не день і не два, — запевнив дідок. — А не перебирався поки через те, що щасливе число, яке я вибрав для переїзду, буде аж через десять днів.
...старий Цзися з Гаою
Деякі китайські коментатори вважають, що йдеться про Гао Хенє (1612–1697), на прозвання Цзися — Пурпурова Зоря, який був земляком письменника й займав високі державні посади. Гаою — повіт недалеко від сучасного міста Янчжоу.