Наступного дня він зранку став визирати юнака і просидів біля дверей до самого заходу сонця, аж поки той нарешті не з'явився. Студент кинувся йому назустріч і, люб'язно посміхаючись, спитав, звідки він їде. Юнак відповів, що був у материного батька. Хе запросив його зайти до кабінету і трохи відпочити. Юнак відмовився, посилаючись на те, що в нього немає часу. Проте студент наполягав і майже силоміць затяг його у свій кабінет. Хлопець посидів трохи, потім рішуче підвівся й попрощався. Студент не посмів його затримувати, а взяв за руку і вивів з кімнати, завзято нагадуючи, щоб обов'язково заїжджав, коли буде в цих краях.
Юнак неохоче погодився і поїхав.
На студента відтоді ніби щось найшло: то він раптом поринав у задуму, то починав бігати з кутка в куток, увесь час позираючи на дорогу.
Якось увечері, коли сонце майже сховалося за обрій, юнак несподівано з'явився знову. Студент зрадів і завів його до кабінету, потім наказав служнику принести їм вина. Запитав, як ім'я та прізвище хлопця. Той відповів, що прізвище його Хуан, в родині він дев'ятий, а справжнього імені у нього ще немає, оскільки він підліток.
Хе поцікавився, куди це він так часто їздить.
— Наша мама живе у дідуся і багато хворіє, тому й доводиться іноді провідувати її.
Вони випили по кілька чарок. Юнак хотів попрощатися і їхати, але студент схопив його за руку і затримав. Потім замкнув двері. Юнак не знав, що робити. Густо зашарівшись, він знову сів.
Студент приніс каганця і завів розмову. Юнак був сором'язливий, мов цнотлива дівчина. Зачувши непристойні жарти, він червонів і одвертався до стіни.
Через кілька хвилин студент поволік гостя на ліжко і запропонував спати разом. Юнак відмовлявся, пояснюючи, що спить дуже неспокійно. Студент наполягав далі; юнак зняв верхній одяг і ліг у постіль лише в одних штанях.
Студент загасив каганця і, примостившись поруч, став поволі підсовуватись все ближче й ближче, поки не опинився на одній з ним подушці. Потім зігнув руку, поклав її юнакові на стегно і з жаром почав його обнімати, водночас наполегливо просячи про зближення.
Юнак спалахнув від гніву:
— Я гадав, що ви культурна вчена людина. Через це я й тягнувся до вас. Ніколи не міг би подумати, що ви зважитесь на таке. Виходить, ви дивитесь на мене, як на якусь тварину і любов у вас твариняча.
Коли розвиднілося, юнак підвівся з ліжка і, навіть не озирнувшись, вийшов з кімнати.
Студент злякався, що на цьому їхні стосунки обірвуться, але й далі чекав на нього. Він то походжав біля дверей, то раптом зупинявся і пильно дивився кудись удалину, так ніби хотів побачити там Північний Ківш.
За кілька днів юнак навідався знову. Студент радісно кинувся йому назустріч, почав вибачатися за свою поведінку, а тоді силоміць затяг його до кабінету, посадив на стільця і повів веселу розмову. В глибині душі він був дуже задоволений, що юнак уже не гнівається. Потім зняв черевики, вмостився на ліжку і знову почав обмацувати юнака та умовляти.
— Ваша приязнь, — сказав той, — зродила і в моєму серці симпатію до вас. Але я не думаю, що наші з вами взаємини повинні триматись саме на цьому.
Студент солодко запевняв, яка б то радість була для них обох, коли б вони оце злилися в палкому єднанні, і просив дозволу хоча б один раз доторкнутися до його яшмової шкіри. Юнак дозволив, а вночі, коли він заснув, студент спробував його збезчестити. Наляканий гість умить прокинувся, схопив свій одяг і, незважаючи на нічну пітьму, втік.
А Хе після цього страшенно засумував: ходив мов у воду опущений. Забув про сон та про їжу і з кожним днем марнів усе дужче й дужче. Тільки те й робив, що наказував своєму служнику бігти на вулицю та стежити, чи не з'явиться, бува, Хуан Дев'ятий.
Одного разу юнак і справді приїхав; він не збирався заходити до студента, але служник схопив його за одяг і затягнув-таки до кабінету. Побачивши, як схуд і змарнів за цей час Хе, він злякався і почав його утішати. Студент щиро розповів, чому з ним це сталося. І поки розповідав, сльозини одна за одною капали з його очей.
— Мені, нікчемному, — прошепотів юнак, — давно хотілося сказати вам, що така любов нікому не принесе радості. Для вас це обернеться тільки лихом. От чому я й відмовлявся завжди. Ну, а якщо вам так хочеться, то хіба мені шкода?
Студент дуже зрадів. А коли юнак, виконавши його бажання, вийшов з кабінету, хвороба почала відступати, і через кілька днів Хе зовсім видужав.
Невдовзі Хуан Дев'ятий навідався до студента знову, і той кинувся його обнімати...
— Досі я примушував себе іти вам назустріч, — сказав юнак, — то хотілося б, щоб цього більше не було.