Потім, помовчавши, додав:
— Маю до вас одне прохання. Допоможете мені?
— А в чім річ? — поцікавився студент.
— Бачте, моя мати хворіє на серце, її можуть зцілити тільки пігулки великого лікаря Ці Євана. Ви з ним у хороших стосунках, то чи не могли б попросити їх для мене?
Студент пообіцяв. Перед тим, як іти додому, юнак ще раз нагадав йому.
Хе подався в місто, роздобув там ліки і ввечері вручив їх юнакові. Той так зрадів, що не знав, як і дякувати. А студент, користуючись цим, знову почав спокушати його.
— Ви не дуже приохочуйтесь до мене, — застеріг юнак, — дайте краще подумати, як звести вас з однією красунею, у сотні разів гарнішою, ніж я.
— А хто вона? Де живе? — нетерпляче спитав Хе.
— У мене, бачте, є двоюрідна сестра та така вродлива, що й очей не відірвеш.
Студент лише злегка усміхнувся, але промовчав. Юнак забрав ліки і пішов. Через три дні він з'явився знову і попросив ще ліків. Студент, досадуючи, що Хуана так довго не було, став докоряти йому.
— Мені, власне кажучи, не хотілося б завдавати вам лиха, тому я й уникав зустрічей з вами. Але якщо ви не бажаєте зрозуміти мене, то потім, будь ласка, не нарікайте.
Відтоді вони сходилися щовечора, пили вино і розважались. Кожних три дні юнак неодмінно просив, щоб Хе дістав йому тих пігулок. Лікарю Євану це здалося дивним, і він сказав студентові:
— Мої ліки такі чудодійні, що ніхто з людей ще не приймав їх більше трьох разів. То чому ж ваш приятель і досі не видужав?
Він загорнув потрійну дозу ліків і вручив студентові. А тоді, уважно придивившись до нього, запитав:
— Щось мені ваш вигляд не подобається. Може, ви хворі?
— Ні,— заперечив студент.
Єван помацав його пульс і жахнувся:
— О! Та у вас бісівська хвороба! — вигукнув він. — Якщо не поберегтись, то може бути велика біда!
Студент прийшов додому і розповів про все Хуану Дев'ятому.
— О, це справжній лікар, — сказав той, зітхнувши. — Річ у тім, що я лис, і боюся, коли б не завдати вам шкоди.
Хе подумав, що юнак навмисне обмовлює себе, аби тільки не приходити сюди, тому віддав йому лише частину ліків, а решту приховав до наступної зустрічі. Через кілька днів студент тяжко захворів. Покликали лікаря Ці Євана.
— Бачите, що вийшло, — мовив лікар, оглянувши хворого. — Минулого разу ви не сказали мені всієї правди, і от тепер ваша душа блукає десь по пустирищах. Навіть сам Цінь Хуань[9] і той не зміг би вам допомогти.
Юнак кожен день відвідував Хе.
— Не послухали мене, — дорікнув він якось йому, — і бачите, що з вами сталося!
Не минуло й кількох днів, як студент помер. Хуан гірко-гірко плакав.
У тому самому повітовому місті жив молодий учений з високим придворним званням. В дитинстві вони із студентом ділили, як то кажуть, і пензлики, і туш, тобто були однокашниками, але вже в сімнадцять років приятеля Хе висунули в «Пензликовий гай»[10].
Фаньтаєм[11] на той час у провінції Шаньсі був жорстокий і жадібний чоловік. Жоден царедворець не наважувався доповісти про це імператорові, але вчений написав доповідну, в якій викривалися всі ті зловживання. Проте, оскільки він втрутився не в свою справу, імператор позбавив його посади, а фаньтай, навпаки, отримав підвищення і став військовим губернатором провінції. І ось з тих пір він пильно стежив, чи не засиплеться молодий вчений на чому-небудь.
А треба сказати, що нашого вченого ще змолоду знали як людину розумну і здібну; свого часу він був у добрих стосунках з князем, який повстав проти імператора. Дізнавшись про це, новий губернатор пригрозив молодому вченому викриттям. Той злякався і в нестямі покінчив життя самогубством. Те ж саме зробила і його дружина.
А на ранок учений раптом воскрес і заявив:
— Я — Хе Цзисяо.
Стали його розпитувати, і все, про що б він не казав, співпадало. Тільки тоді збагнули, що Хе повернувся до життя в чужому тілі. Його умовляли залишитись у хоромах молодого вченого, але він рішуче відмовився й пішов до свого кабінету.
Тим часом губернатор запідозрив, що тут діло не чисте. Прагнучи принизити свого супротивника і зрештою звести його зі світу, він послав до нього свого гінця з вимогою заплатити йому триста ланів. Хе вдав, що згоден на таку суму, а в душі невимовне перелякався.
Та коли доповіли, що прийшов Хуан Дев'ятий, він зрадів і почав весело сміятись. Горе і радість водночас сповнили його серце. І студенту знову закортіло відновити колишні стосунки.
— Невже ви маєте, пане, ще й третє життя? — зупинив його юнак.
— Та краще померти в радості, аніж так жити, як оце тепер випало, — і він розповів про те лихо, що спіткало його.
10
«Пензликовий гай» — академія найвідоміших і найосвіченіших літераторів, які стояли на чолі державного діловодства та історіографії.