Хуан опустив голову, замислився на мить, а потім сказав:
— На щастя, ми знову зустрілися з вами на цьому світі, але я бачу, що ви сумуєте без подруги. Пам'ятаєте, колись я вам казав про свою двоюрідну сестру? Так от, вона і розумна, і гарна, і дуже кмітлива. Будьте певні, зуміє допомогти вам у скруті.
Колишній студент, а тепер уже вчений Хе, забажав хоч одним оком глянути на дівчину.
— Це неважко зробити, — відповів юнак. — Завтра я візьму її з собою до матері. Коли ми їхатимемо повз вашу оселю, ви зверніться до мене, як до названого брата, а я, вдавши, що хочу пити, зайду до вас разом з сестрою. Якщо вона припаде вам до душі, лише гукніть: «Віслюк утік!» — а я вже знатиму, що мені потім робити.
Домовившись, вони розлучились. Наступного дня, пополудні, юнак і справді показався на дорозі у супроводі молодої дівчини. Коли вони наблизились до дверей кабінету, вчений склав руки на знак вітання. Юнак підійшов до нього, і вони почали про щось шепотітись, час від часу позираючи в бік дівчини. Це була струнка красуня, справжня тобі фея!
Юнак спитав, чи можна напитися у нього чаю. Господар одразу ж запросив їх до свого кабінету.
— Не дивуйся, сестрице, — сказав юнак, — це мій названий старший брат. Невелика біда, якщо ми заїдемо до нього та трохи перепочинемо.
З цими словами він допоміг їй стати на землю, а віслюка прив'язав неподалік від дверей. Зайшли до кабінету, і Хе одразу кинувся заварювати чай.
— Те, про що ти казав мені напередодні, — мовив він до юнака, — лише частина того, що я бачу!.. А тепер я ладен і на смерть за таку вроду!
Дівчина, певно здогадавшись, що йдеться про неї, підвелася з канапи і чарівним голосом звернулася до брата:
— Ну, поїхали!
Хе швидко визирнув за двері й вигукнув:
— Віслюк утік!
Хуан Дев'ятий щодуху побіг на вулицю. А вчений одразу ж пригорнув до себе дівчину і почав просити її, щоб вона подарувала йому найбільшу втіху. Обличчя дівчини враз почервоніло, вона вся зіщулилася, мов потрапила у в'язницю, і голосно закричала, але брат не відгукнувся.
— Таж у вас, пане, дружина є, — сказала вона. — Навіщо вам ганьбити мою честь?
Він пояснив, що ще й досі не одружений.
— То заприсягніться ж мені Горою та Річкою[*], що не дозволите, щоб осінній вітер[*] був свідком вашого збайдужіння до мене!.. А тоді лише накажіть — і я у вашій волі.
Він заприсягся, і вона перестала пручатись. Хуан Дев'ятий повернувся до кабінету тільки після того, як у них все скінчилося. Дівчина насупилась і гнівно подивилася на брата.
— Це, люба сестрице, Хе Цзисяо. Колись він успішно вивчав літературу, а тепер став видатним придворним ученим. Ми з ним давно приятелюємо, і можу сказати, що чоловік він надійний. Зараз ми признаємося у всьому твоїй матері, і вона, я певен, не сваритиме нас.
Сонце вже схилялося до обрію. Вчений хотів було затримати їх, але дівчина побоювалася, коли б мати не почала турбуватись і не подумала чого-небудь. Хуан Дев'ятий вирішив узяти всю вину на себе, сів на віслюка і поїхав сам.
Вчений та дівчина прожили вдвох кілька днів. Та одного разу Хе побачив біля свого подвір'я якусь жінку з служницею. Жінці було років за сорок, і вона дуже скидалася на двоюрідну сестру Хуана Дев'ятого. Вчений покликав дівчину і впевнився, що справді то була її мати, яка, зустрівшись з дочкою, здивовано спитала, як це вона тут опинилась. Та нічого не відповіла їй, а тільки почервоніла від сорому. Хе запросив матір до кімнати, вклонився їй і чесно про все розповів.
Мати засміялась.
— Наш Дев'ятий, — сказала вона, — завжди мов мала дитина... Чому, як то кажуть, він обидва рази не спитав[*]?
Дівчина пішла на кухню й приготувала для матері частування. Попоївши, стара пішла додому.
Відтоді як Хе запопав таку вродливу дружину, здавалося, справдилась його найзаповітніша мрія. Однак повного спокою в душі не було, не все ще ладилося в його житті, тому він завжди ходив насуплений та заклопотаний. Дружина поцікавилась, яка гризота не дає йому спокою, і він розповів їй, що саме турбує його. Уважно вислухавши його, вона засміялась:
— Чи варто через це сумувати? Та мій дев'ятий брат дуже легко владнає цю справу.
Хе запитав, яким чином.
— Я чула, — відповіла дружина, — що пан губернатор кохається в піснях і музиці та й до молоденьких хлопців не байдужий... А мій брат знається на цьому ділі... От ми й зробимо губернаторові приємність, може, тоді його гнів трохи вщухне. А потім і про помсту подумаємо.
То заприсягніться ж мені Горою та Річкою... — тобто дати старовинну урочисту клятву, яка починалася словами: «Поки Жовта ріка (Хуанхе) не зміліє, поки Велика гора (Тайшань) не зрівняється з землею...».
...щоб осінній вітер...
Натяк на знаменитий вірш поетеси І ст. до н. е. Бань Цзеюй «Осінній вітер», у якому розповідається, як фаворитка боїться втратити прихильність імператора, тому що її вік тепер більше нагадує тиху осінь, аніж пекуче літо.
Чому він...обидва рази не спитав?
Натяк на давній переказ, включений в літопис IV ст. до н. е. «Цзо чжуань», у якому розповідається про двох героїв. Коли вони їхали на бойовій колісниці, то їхній візник ні перед битвою, ні під час битви не спитав, у який бік і як саме слід їхати, а правив кіньми на свій розсуд. У цій новелі Пу Сунлін натякає вустами героїні на двоїсту діяльність її сина Хе.