Учений не був певен, що Хуан згодиться на це.
— А ви гарненько попросіть його, — порадила дружина.
Через день, коли юнак завітав до них, Хе вибіг йому назустріч і впав перед ним на коліна. Той остовпів від подиву.
— Як? — вигукнув він. — В обох ваших життях я завжди був вашим щирим приятелем. Щоб довести це, я ніколи не жалів себе, ладен був зробити для вас що завгодно. Чому ж тепер ви так зустрічаєте мене?
Хе розповів, що вони тут з дружиною придумали. Юнак зам'явся.
— Ти ж знаєш, що я віддала себе цій людині без останку, — втрутилася в розмову дружина. — А хто, скажи мені по правді, штовхнув мене на це? Що ж зі мною буде далі, якщо ти дозволиш, щоб з ним сталося лихо і він загинув у розквіті сил?
Довелося юнакові послухатись. Порадившись, вони домовились, як їм діяти. Хе вирішив негайно послати своєму приятелю, сановникові Вану, листа, якого мав віднести сам Хуан Дев'ятий. Дізнавшись, чого хоче Хе, Ван влаштував пишний обід і запросив у гості губернатора. Потім звелів юнакові вирядитись в жіночий одяг і виконати під час обіду танок Небесного Мо[*]. Присутні були в захваті.
Приголомшений губернатор одразу ж попросив Вана, щоб той віддав юнака йому, пообіцявши заплатити за нього будь-які гроші. Ван спершу не погоджувався, казав, що подумає, але потім, нібито від імені Хе, нарешті віддав юнака. Губернатор був на десятому небі від щастя і вже не згадував про давню суперечку.
Відтоді що б губернатор не робив, де б не був, юнак неодмінно супроводжував його. На молодих дівчаток (а їх він мав більше десятка) губернатор тепер дивився як на якихось нікчем.
Хуан завжди разом з ним і їв, і пив, користуючись, мов князь, усіма привілеями. Крім того, губернатор подарував йому понад десять тисяч ланів сріблом.
Минуло півроку — і губернатор тяжко захворів. Добре знаючи, що скоро його покровитель відійде в царство вічної пітьми, Хуан поскладав на візок гроші, шовки та парчу і одвіз усе те на зберігання до Хе. Невдовзі губернатор і справді помер. А Хуан Дев'ятий побудував собі хороми, обставивши їх всілякими меблями та іншими розкішними речами, найняв служників та служниць. До нього перебралися жити також мати й тітка.
Коли юнак виходив з дому, то був у чудовій шубі і завжди мав до послуг гарних-прегарних коней.
Люди навіть подумати не могли, що він лис.
ФОКУСИ ДАОСА ДАНЯ
Пан Хань належав до одного із найзнаменитіших родів нашого повіту і знатися волів лише з такими, як сам. Та одного разу його увагу привернув звичайнісінький даос Дань, що вмів майстерно робити всілякі фокуси. Ханю так сподобалося його мистецтво, що відтоді він завжди приймав простого даоса, мов шановного гостя. Адже не раз бувало, що коли гості гуляли чи вели бесіду, Дань зовсім несподівано міг стати незримим. Наш вельможа дуже хотів, щоб Дань розкрив йому всі свої секрети, однак той не згоджувався. Хань і умовляв його, і наполягав, але даос завжди відповідав йому на це:
— Я б з дорогою душею розповів про своє мистецтво, та боюся зіпсувати цим свій шлях до правди. Коли б я був певен, що той, кому я повідаю свої таємниці, чоловік благородний і гідний цього, я б не задумувався. А що, як це мистецтво буде використано для того, щоб займатись крадіжками? Ви, пане, безперечно, поза всякими підозрами... Але ж може статися так, що ви, гуляючи вулицею і уздрівши яку-небудь красуню, закохаєтесь у неї, а потім, зробивши своє тіло незримим, проникнете до її опочивальні... От і вийде, що я допоміг вам учинити злочин і стати на шлях розпусти. Ні, не можу я цього зробити.
Примусити Даня вельможа не міг, але в душі затаїв на нього злість і потай підмовив своїх служників відлупцювати ченця, щоб осоромити його перед людьми. Проте, боячись, щоб той раптом не зник, коли діло дійде до бійки, Хань наказав посипати попелом пшеничне поле. Якщо він, міркував вельможа, з допомогою, як то кажуть, «лівих шляхів»[12] зуміє все-таки сховати від людського ока свою подобу, то його черевики однаково залишатимуть на попелі сліди, по яких можна буде його виявити й відлупцювати.
Потім він запросив Даня до себе, а служникам звелів побрати канчуки і накинутись на ченця, як тільки той прийде. Відчувши небезпеку, Дань миттю зник у служників з очей і кинувся тікати, та сліди від черевиків виказували його. Служники налітали то справа, то зліва і били наосліп, але за кілька хвилин його сліди перемішалися з їхніми... Хань повернувся до кімнати.
Прийшов і Дань.
— Бачу, що мені не доведеться більше тут бувати, — звернувся він до служників. — Але я добре знаю, скільки клопоту я вам завдав. Отож хочу перед тим, як розпрощатись, подякувати вам.
...виконати під час обіду танок Небесного Мо — тобто танець диявола Моло (давньоіндійське — Мара), образ якого китайці запозичили з буддизму. Цим танцем спокушали праведників. Зародився він у Китаї не пізніше VIII ст.