Штовхнула ногою — щось тверде, підняла шматочок, придивилась — аж то чистісіньке срібло. Вражена такою знахідкою, вона кинулась до Хе. Той не повірив і разом з нею пішов до кімнати, щоб переконатись на власні очі. Виявляється, що всі ті черепки та каміння, які свого часу дядько Гун кидав у темний закуток, перетворилися на справжнє срібло.
І тут Хе раптом згадав про ті камінці, що їх у дитинстві вони з Гуном закопували під цеглини, якими була вимощена підлога в кімнатах. «Чи не стали і вони сріблом?» — промайнула думка. Але їхній старий будинок уже давно був відданий у заклад сусідові. Хе взяв гроші й негайно викупив його назад. Бачить: то тут, то там на підлозі валяються уламки цегли, подекуди стирчить із землі каміння, яке він колись туди закопував. Втративши надію знайти тут що-небудь, він почав знічев'я підкопувати інші цеглини, і під першою ж яскраво засяяли великі блискучі зливки. За кілька хвилин перед ним лежала купа срібла на кількасот тисяч ланів. Молодий Лю викупив усі батьківські землі, майно, найняв служників, і їхня садиба стала тепер ще кращою, ніж була колись.
— Як тепер я не випробую, на що я здатен, то це буде зневага до дядька Гуна! — сказав сам собі Хе і засів за книги. Через три роки він витримав екзамен в окрузі й став цзюйженем[14]. Потім він узяв сто ланів, вирядився в пишне вбрання й поїхав до старої Лю, щоб віддячити їй за доброту. Його супроводжувало понад десяток служників на баских конях... А у старенької була лише одна кімнатка! Хе зайшов усередину і примостився на краєчок ліжка, а надворі тим часом схвильовано гуділа юрба цікавих, голосно іржали коні, і гамір цей розкочувався по всій вулиці.
Після того, як дочка Хуана втекла з дому, купець почав насідати на старого, вимагаючи, щоб той повернув йому гроші, призначені на весілля. Та Хуан на той час добру половину з них уже встиг витратити. Довелося продати будинок, аби тільки віддати борг. З тих пір Хуани зовсім зубожіли і перебивалися з хліба на воду, як свого часу Хе. Прочувши тепер, як розжився колишній наречений їхньої доньки, вони замкнулись у будинку і тихенько сиділи собі, журячись своєю бідою.
А стара Лю купила вина, приготувала обід і почала пригощати Хе. Пригощала і розповідала йому, яка вродлива та розумна була дочка у Хуанів. Шкода тільки, що втекла з дому.
— Ну, а ти одружений чи ні?
— Одружений, — відповів Хе.
По обіді він запросив стару поїхати з ним, поглянути, яка у нього дружина. Посадив її на воза і повернувся з нею додому.
Зустрічати їх вийшла молодиця в гарному вбранні, яку, мов вельможну пані, з обох боків підтримували численні служниці.
Жінки побачили одна одну — і отетеріли від подиву. Потім почали ділитися новинами. Молода турботливо розпитувала про життя своїх батьків.
Стара Лю прожила у них кілька днів, і ввесь цей час їй догоджали, як тільки могли, і пригощали з щедрою гостинністю. Крім того, їй пошили нове плаття і взагалі одягли з ніг до голови в усе нове. Лише тоді відвезли додому.
Повернувшись до своєї домівки, стара відразу ж пішла до Хуанів і з усіма подробицями розповіла, як живе їхня дочка та з якою турботою розпитувала вона про їхнє життя. Чоловік і жінка були невимовно здивовані.
Стара порадила їм негайно сходити до дочки, але Хуан завагався... Нарешті коли голод та холод почали особливо дошкуляти, не витримав і подався у Баодін.
Дійшовши до зятевої садиби, він побачив високі мури огорожі та велику гарну браму. Воротар гнівно блиснув на нього очима, і старий до самого вечора не наважувався підійти й сказати, щоб той повідомив про нього господині. Тільки коли на вулицю вийшла якась жінка, Хуан, запопадливо усміхаючись їй, назвав себе і улесливим голосом попросив доповісти хазяйці, що прийшов її батько.
Через деякий час жінка вийшла знову і провела його до бокового флігеля.
— Пані дуже хоче побачитись з вами, та боїться, коли б пан про це не довідався. Треба зачекати, може, їй випаде слушна нагода. Ви, шановний, вже давненько прийшли сюди, то, мабуть, зголодніли?
Хуан почав скаржитись їй на свою лиху долю, а жінка тим часом поставила перед ним кухоль вина та дві миски з усілякими наїдками. Потім поклала поруч п'ять ланів і сказала:
— Наш пан, бачте, сьогодні трохи загуляв, і пані боїться, що їй не пощастить вийти до вас. Може, завтра вранці їй вдасться.
Хуан згодився залишитись на ніч. А наступного дня схопився дуже рано і хутко зібрав свої речі в дорогу. Вийшов на подвір'я, а ворота ще замкнені. Старий сів на вузлик з речами і став чекати.