Раптом по садибі прокотився гомін: хазяїн їде. Старий Хуан хотів куди-небудь сховатися, але Хе помітив його і здивовано спитав, хто це такий. Служники у відповідь лише розгублено знизували плечима.
— Злодюга який-небудь? — спалахнув від гніву Хе. — Ану зв'яжіть його й відведіть до сільської управи.
— Слухаємось! — гаркнули служники і прив'язали старого мотузками до дерева. Хуан, палаючи від сорому і жаху, не знав, що йому й казати. Та тут на подвір'я вийшла жінка, з якою він вчора розмовляв, упала перед Хе на коліна й вигукнула:
— Це мій дядько, пане! Прийшов учора пізно ввечері, тому я не встигла доповісти вашій милості!
Хе звелів одв'язати старого, а жінка провела його за ворота.
— Забула попередити воротаря, — мовила вона, — от і вскочили в халепу. Пані сказала, щоб ви, якщо скучили за нею і хочете побачити, прислали свою дружину. Нехай вона одягнеться квіткаркою і прийде разом із старою Лю.
Хуан кивнув головою на знак згоди, подався додому і розповів усе дружині. А тій так кортіло хоч разок глянути на доньку, що вона одразу ж побігла до сусідки. Стара Лю погодилася, і вони хутко зібралися в дорогу.
Довелося їм пройти через добрий десяток дверей, аж поки нарешті вони опинилися в вітальні хазяйки.
Молода пані мала високу зачіску, прикрашену смарагдами та низками перлин, і була в шовковому платті, а плечі прикривала накидка; вся кімната повнилася запахами парфумів. Варто було їй сказати слово, як старі й молоді покоївки кидалися до неї з усіх боків. Одні підставляли позолочені крісла та канапу, інші клали на них подушки, а одна з них, наймоторніша, вже заварювала чай.
Мати з дочкою пошепки розпитували одна одну про здоров'я, і в очах у кожної блищали сльози.
Коли почало смеркатись, хазяйка звеліла провести обох жінок до окремої кімнати і влаштувати їх там на ночівлю. Постіль була така м'яка та ніжна, що чогось схожого мати не бачила навіть тоді, коли вони були ще багаті.
Минуло днів з чотири, дочка увесь час ставилася до матері з величезною сердечністю. Стара не раз заводила дочку до своєї кімнати, плакала й каялась, що вони з батьком так негарно обійшлися з нею.
— Та що ви, мамо? — намагалася заспокоїти її хазяйка. — Хіба ми можемо одна на одну таїти зло? Але чоловік ще й досі не може вгамувати свого гніву. Боюся, коли б він не впізнав тебе.
Отож щоразу, як тільки Хе заходив до кімнати дружини, обидві старі жінки миттю зникали. Та якось, коли мати з дочкою вмостилися рядком, несподівано зайшов Хе, побачив їх і сердито закричав:
— А це хто така? Звичайна сільська баба і сміє тулитись до пані! Ану повисмикуйте їй усе волосся на голові!
Стара Лю кинулася до нього.
— Це моя родичка, сестра Ван... — забелькотіла вона. — Квітами торгує... Ви вже пробачте нас, старих та неотесаних.
Хе склав руки в знак вітання і попросив пробачення. Потім примостився до гурту.
— То ви, шановна тітонько, виявляється, тут уже кілька днів. А я такий заклопотаний, що й поговорити з вами не зміг... Ну, а як там оті старі негідники Хуани, ще живі?
— Та живуть собі потихеньку, — відповіла Лю. — Тільки дуже вже збідніли, ледве перебиваються. А ви, пане, такий знатний та багатий. От взяли б коли-небудь та й згадали про свого шановного тестя.
Хе зі злістю грюкнув кулаком по столу.
— Що?! — заревів він. — Та коли б ви тоді не пожаліли мене і не дали мені попоїсти, то чи дійшов би я додому? А тепер, бачте, я повинен їм допомагати! Кращого ви нічого не могли придумати?
Сказав це, підхопившись з місця, тупнув ногою і вилаявся.
Нарешті в розмову втрутилася молода:
— Нехай вони лихі, погані люди, але це мої батько й мати. Ви пам'ятаєте, якою я була, коли насилу припленталась до вас? На руках чиряки від холоду та виразки, на ногах садна та подряпини... Я вважаю, що ні в чому не завинила перед вами. Хто ж вам дозволить лаяти батьків в присутності дочки, завдаючи їй неймовірного болю?
Хе вгамував свій гнів і пішов.
Стара Хуан сиділа напівмертва від сорому, а обличчя у неї стало білим мов стіна. Трохи оговтавшись, вона почала прощатись і збиратися в дорогу. Дочка нищечком сунула їй в руки двадцять ланів.
Після цього від батьків не було ніякої вістки. Молода вже почала тривожитись. Хе вирішив послати служника і запросити старих у гості.
Як не важко було батькам, як не соромно, а таки приїхали.
Хе теж почав вибачатись:
— Вам давно слід було провідати нас. А ви і словом не обмовились, от мене й брала злість!