— А це вже не ваш клопіт. Місячний Дід[*] уже давно визначив вам дружину, й нічого тут не вдієш. Все буде так, як він прорік, — мовила лисиця.
Ма спитав її також, чому вона завела мову про прощання.
— Ходити до вас темними ночами, — відповіла вона, — радості мало. Більше так тривати не може. І коли тепер, як співають у пісні, «милий сам знайде дружину», мені нічого тут робити.
На світанку вона пішла, залишивши йому якийсь жовтий порошок та попередивши:
— Боюся, коли б ви не захворіли після розлуки зі мною. Вип'єте ці ліки — і вам покращає.
Наступного дня до Ма справді прийшла сваха. Він одразу ж почав розпитувати про наречену, яку йому пропонують. Сваха відповіла, що так собі: не красуня, але й не потворна. Поцікавився також, скільки коштуватиме йому це одруження. Виявилося: чотири чи п'ять ланів. Проти такої ціни Ма не заперечував, але поставив лише одну вимогу: хоч раз поглянути на свою наречену до одруження. Сваха висловила сумнів, чи згодиться на це дівчина з порядної родини. Зійшлися на тому, що вирішили йти разом у село, де жила наречена, а там уже діяти залежно від того, як складуться обставини.
Коли підійшли до села, сваха побігла вперед, звелівши йому почекати її на околиці. Пройшло немало часу, поки вона нарешті вернулася і сказала:
— Все гаразд. На одному дворі з нею живуть мої родичі. Я зараз була там і бачила, як ваша наречена сидить у них у кімнаті. Ходімо мерщій туди. Ви прикинетесь, що шукаєте когось з моїх родичів, і зблизька роздивитесь її.
Ма подався слідом за свахою і в кімнаті угледів дівчину, яка напівлежала в діжку, бо їй саме чухали спину. Ма стрімко пройшов мимо, окинувши її побіжним поглядом: вона й справді була така, як розповідала сваха. Коли зайшла мова про витрати на шлюбну церемонію, то особливих вимог йому не ставили, а попросили лан чи два на весільне плаття для молодої. Ма був радий, що все так дешево обійшлося, і розплатився також зі свахою та писарем за те, що той написав шлюбне свідоцтво. Загалом вийшло рівно три лани.
Нарешті вибрали щасливий день, коли молода мала переступити поріг його дому. Як тільки її ввели до кімнати, Ма відразу побачив, що у неї випирають горби на грудях та спині, а шия зморщена, мов у черепахи. Подивився на ноги — замість лотосових човників[15] величезні черевики. Тільки тепер Ма зрозумів, що мала на увазі лисиця, коли вела з ним ті розмови.
Від себе оповідач цих дивовижних історій хотів би додати таке:
«Це залежить від того, перед ким з'являємося ми в людській подобі», — здається так відповіла лисиця на спробу Ма поглузувати з неї і цим усе пояснила. Її словам про людське щастя чи гірку долю, мабуть, слід вірити. Я завжди був певен, якщо твої предки протягом кількох поколінь не відзначались благородством, то нема чого тобі розраховувати ні на почесті, ні на високий сан. Якщо ж сам ти не привчиш своїх дітей бути благородними з людьми, то не бачити їм красивих дружин. Ті, хто вірить у те, що в світі нічого не буває без причини, сподіваюся, не вважатимуть мої міркування за туманності Небесної Ріки.
ВІРНА СВАХА ЦІНМЕЙ
Студент Чен із міста Бося[16] був веселий на вдачу і вмів ладити з людьми. Повертаючись одного разу додому, він почав розв'язувати поясок на халаті і раптом відчув, як кінець пояска поважчав, ніби щось до нього причепилось. Глянув — нічого не видно. Озирнувся назад — бачить: з-під його халата виходить якась дівчина незрівнянної вроди. Поправила зачіску, всміхнулась. Чен запитав, чи вона часом не чортиха.
— Ні, — відповіла дівчина. — Я — лисиця!
— Якщо вже зустрілась така красуня, — мовив на це Чен, — то мені тепер і сам чорт не страшний, не кажучи вже про лисицю.
І почав до неї залицятись.
Через два роки вона народила йому дівчинку. Для початку їй дали дитяче ім'я Цінмей[17].
— Дивіться мені, — часто повторювала красуня Чену, — не смійте одружуватись. Трохи згодом я вам ще й сина подарую.
Чен послухав її і не квапився з одруженням. А родичі та друзі тим часом почали вже насміхатися над ним. Не витримав Чен їхніх глузувань і просватав у Худуні дівчину на прізвище Ван. А лисиця, довідавшись про це, дуже розсердилася. Підійшла до дочки, погодувала її грудьми і передала Чену.
— Візьміть свій «збитковий товар»[18] і робіть з ним що завгодно. А я у вас нянькою служити не збираюсь!
З цими словами вийшла на вулицю — тільки її й бачили.
Цінмей росла розумною дівчинкою і на вроду була викапана матір... Та, як на гріх, скоро Чен помер, а мачуха вийшла заміж за іншого. Дівчинку взяв до себе на виховання багатий дядько. Невдовзі виявилося, що він великий шахрай, і всі його помисли спрямовані лише на те, як би вигідніше продати Цінмей. Саме в цей час якийсь Ван, що склав останній екзамен і сидів поки дома, чекаючи призначення на службу, дізнався про те, що Цінмей дуже розумна, купив її за великі гроші і віддав своїй дочці А Сі в служниці.
Місячний Дід — у китайській народній міфології божество шлюбу, яке зв'язує червоною ниткою ноги тих, хто збирається одружуватися. В храмах зображували Місячного Діда з вагами в руках. Щоб вирішити, чи можна молодят заручати, він нібито спершу зважував їх. Дослівний переклад його ім'я — Підмісячний Дід, оскільки він влаштовував шлюби при світлі місяця.