А Сі вже виповнилося чотирнадцять, й була вона дуже гарненька. Нова служниця сподобалась їй, і відтоді вони вкупі їли й спали. Цінмей зі свого боку вміла прислужувати своїй хазяйці. Вона могла, як то кажуть, очима слухати, бровами говорити, і за це в домі всі її любили.
В тому ж місті жив студент Чжан на прозвання Цзешоу. Сім'я його була дуже бідна, не мала власного будинку і знімала у Вана приміщення. Чжан був чесною людиною і шанобливим сином. У всьому, що б він не робив, завжди намагався бути порядним і справедливим, до того ж і вчився він дуже сумлінно.
Якось Цінмей зайшла до них додому і побачила, що студент сидить на камені і їсть юшку з висівок. А коли зазирнула до іншої кімнати, щоб поговорити з матір'ю Чжана, то на столі побачила миску з недавно приготовленими поросячими ніжками.
Батько студента саме лежав хворий. Чжан хотів погодувати його, і от старий ненароком захлинувся, забризкавши синові одяг. Батькові було дуже соромно, але студент удав, що нічого особливого не сталося, вибіг з кімнати і помив забризкані місця, щоб батько зайвий раз не хвилювався.
Цінмей була страшенно здивована і, прийшовши додому, почала розповідати своїй панночці.
— Наш пожилець, уявіть собі, — людина незвичайна. Якщо ви, панночко, не бажаєте знайти хорошого чоловіка, то й говорити нічого. А коли бажаєте, то студент Чжан саме той, кого вам треба.
А Сі висловила побоювання, що батько зневажає Чжана за його бідність.
— Неправда, — заперечила Цінмей. — Все залежить від вас, панночко. Якщо ви згодні, то я нищечком скажу про це Чжанові, нехай присилає сватів. Ваша мати, звичайно, покличе вас на розмову. Але ви стійте на своєму, і все буде гаразд!
А Сі боялася, що Чжан ніколи не вилізе із злиднів і всі насміхатимуться з нього.
— Я, так мені здається, вмію вгадувати, яка доля чекає на майбутніх вчених, — заперечувала Цінмей, — і певна, що й цього разу не помиляюсь, — він прославиться й розбагатіє.
Наступного ранку вона пішла до старої Чжан і про все їй розповіла. Наполохана стара замахала на неї руками, боячись, щоб від таких слів лихо яке-небудь не скоїлося.
— Наша панночка, — наполягала Цінмей, — чула, що у вас такий хороший, шанобливий син, і хвалить його за це. Вона сама мені призналася. Коли ваша сваха прийде до нас, то ми з панночкою, як то кажуть, «оголимо плечі»[*]. Я думаю, що батьки нареченої мусять дати згоду. А коли й не вийде нічого, то яка шкода від цього вашому синові?
— Гаразд, — погодилася стара Чжан і домовилась з торговкою квітами Хоу, що та піде до них у свахи.
Коли Хоу переступила поріг хазяйського дому і сказала, в чім річ, пані Ван зареготала й покликала чоловіка. Він теж засміявся і послав за дочкою, щоб та на власні вуха почула, чого саме хоче оця Хоу. Не встигла дівчина й слово мовити, як Цінмей почала з запалом вихваляти чесноти пана Чжана, рішуче запевнивши усіх, що він стане знатною особою.
— Заміж ідуть не на рік і не на два, — попередила дочку пані Ван. — Якщо ти згодна все життя сидіти на одних висівках, то я перечити не стану.
Дівчина довго стояла з похнюпленою головою, потім, одвернувшись до стіни, сказала:
— Бідний чи багатий, це як кому пощастить. Якщо доля розщедриться, то бідність — ненадовго, а щастя — на цілий вік. Якщо ж не талан, то самі знаєте, було немало випадків, коли навіть онуки знатних князів, що ходили змалечку в парчі та в вишиваних шовках, залишались опісля навіть без такого клаптя землі, в який можна було б хоч шило встромити. Отож, тату й мамо, вирішуйте самі, давати чи не давати згоду.
Ван покликав дочку для того, щоб, власне кажучи, посміятись досхочу. Але тепер, коли почув її відповідь, йому було не до сміху.
— То виходить, що ти хочеш вийти за Чжана? — спитав він.
Дівчина не відповіла. Спитав ще раз. Знову мовчить. Ван розгнівався.
— То як же це так, негіднице? Значить, про своє майбутнє ти й подумати не бажаєш? Збираєшся за злидня заміж, щоб тільки й добра того мати, що в торбу влізе? Ні сорому в тебе, ні совісті!
Дівчина враз спаленіла, їй перехопило дух. Залившись слізьми, вона вискочила з кімнати. Сваха теж подалась слідом за нею.
Оскільки діло закінчилося невдало, Цінмей вирішила зробити так, щоб Чжан посватався до неї сам. І от через кілька днів вона прийшла до студента. Той сидів у кімнаті за книгами. Помітивши дівчину, він здивовано спитав, звідки вона тут взялася. Цінмей, затинаючись, спробувала йому пояснити, але студент і слухати її не захотів, почав виштовхувати геть з кімнати. Цінмей заплакала.
...ми з панночкою, як то кажуть, «оголимо плечі»
Вислів «оголити плечі», тобто погодитися, пов'язаний з давнім переказом. Одна дівчина з царства Ці не знала, якого з двох наречених їй вибрати: багатого, але потворного, чи бідного, але красивого. Тоді вона оголила два плеча, показуючи цим, що згодна вийти за обох, щоб обідати в багатого, а ночувати в бідного.