Як підкреслював академік В.М.Алексеєв, Пу Сунлін писав свої новели в обстановці, коли вільну думку явно переслідували і кожний натяк на становище, яке виникло, вважався смертельним злочином. Мабуть, саме через це в новелах майже немає прямих посилань на маньчжурських завойовників. Аналіз рукописів Пу Сунліна показав: ті нечисленні згадки про безчинства, які творили завойовники, були в основному вилучені з друкованих видань, що з'явилися, як уже згадувалося, лише через п'ятдесят років після смерті письменника.
За своєю тематикою новели Пу Сунліна дуже різноманітні. Це розповіді про дружбу і любов між людиною та духами, божествами, лисицями-перевертнями, привидами, усілякими химерними істотами; це історії, пов'язані з складанням екзаменів та розкриттям судових справ; це описи чудес, які творили буддійські й даоські ченці або майстерні фокусники. У зібранні Пу Сунліна переважають фантастичні історії, а серед них чільне місце посідають новели про кохання вченого-невдахи, вічного студента-конфуціанця й прекрасної, неземної дівчини, яка є лисицею-перевертнем. Бідний вчений, що веде життя, таке схоже на життя самого Пу Сунліна, і обурюється засиллям нездар і проноз, але нічого вдіяти з ними не може, раптом бачить в своєму холодному будинку чудову фею, не просто красуню на весь світ, а ще освічену й начитану. З нею відводить він душу, віддаючись любовним утіхам або витонченій літературній бесіді. Якщо він людина конфуціанських переконань, ніяка химера йому не страшна і його нічим неможливо спокусити. Якщо ж герой — людина ница й підла, то перевертні в новелах жорстоко його карають.
Об'єднавши світ реальний і світ надприродний в нерозривне ціле, Пу Сунлін побудував свої новели так, що зіткнення з чарами лише підсилює критику дійсності, немовби відтінюючи звичну побутову ситуацію. В новелах Пу Сунліна лисиці — істоти надзвичайно прозорливі, що вміють дати людині належну оцінку. Так, наприклад, в оповіданні «Лис із Вейшуя» дідок-лис, який з задоволенням приятелював з місцевими жителями, рішуче відмовляється познайомитись з правителем області, пояснюючи, що той в своєму попередньому житті був віслюком. «Хоч тепер він і з достоїнством править нами, але все одно належить до тих, що п'ють усе підряд, яку б ти погань їм не підсунув. Я, звичайно, іншого роду і соромлюся з такими знатись».
В інших новелах Пу Сунлін виносить присуд чиновництву, що служить правлячій верхівці маньчжурської династії. Недарма резюме до новели «Сон старого Бо» закінчується такими словами: «Відзначу з прикрістю, що по всіх усюдах у Піднебесній великі чиновники — тигри, а їхні слуги — вовки. Якщо вже великий чиновник не тигр, то його слуга напевне вовк, і навіть лютіший, ніж тигр!»
Пу Сунлін у своїх новелах ніби протиставляє світ людей, сповнений несправедливості, світові вигаданому, фантастичному, де панують порядок і справедливість. Коли Лі, герой новели «Три дні на троні судді пекла», що тимчасово виконував обов'язки судді пекла, захотів таємно допомогти якомусь бідоласі, все судилище враз зайнялося вогнем. «Лі перелякано схопився на ноги. Але до нього непомітно підійшов переписувач і прошепотів: «У нашому відомстві не ті порядки, що в живих людей. Тут не допускають жодної користолюбної думки. Забудьте про свій намір, і пожежа сама вщухне». Дуже характерне й авторське резюме до цієї новели, яке закінчується такими знаменними у вустах Пу Сунліна словами: «Як прикро! Адже немає такого вогню, щоб спалив суди, які стоять над народом!»
Різка критика письменником сучасного йому суспільства особливо помітна в тих випадках, коли він використовує традиційні сюжети. В епоху Тан у VIII столітті Шень Цзіцзи написав новелу «Чарівне узголів'я». її герой, молодий студент, який мріє про чиновницьку кар'єру, але провалився на екзаменах, жаліється на заїжджому дворі даоському ченцеві. Той дає йому своє узголів'я й пропонує трохи поспати, поки звариться каша. Юнак засинає й бачить уві сні все своє майбутнє життя, сповнене подвигів, добрих діянь, підвищень по службі, а також заслань, куди відправляє його імператор, повіривши наклепам заздрісників, і звідки потім повертає його, даючи нові підвищення. Нарешті зістарівшись, Лу в славі та шані помирає... і прокидається. Отже, п'ятдесят років його майбутнього життя промайнули перед ним за короткий час, поки він спав на чарівному узголів'ї і поки варилася каша. Юнак зрозумів нікчемність і жалюгідність своїх мирських бажань, подякував ченцеві й пішов, втративши, мабуть, інтерес до чиновницької кар'єри.