— О, служниця йому якраз до пари. А то, бачте, на кого замахнувся!.. І все ж коли купують наложницю у високому домі, то ціну мають платити подвійну.
В розмову втрутилася А Сі:
— Цінмей дуже довго служила мені, і продавати її як наложницю було б негарно...
Тоді Ван звелів передати Чжанам, що він ладен підписати угоду на суму, яку колись сам заплатив.
Скоро Цінмей стала дружиною Чжана. Увійшовши в їхню сім'ю, вона почала доглядати за свекром та свекрухою ще з більшою запопадливістю, ніж досі робив це їхній син. Працювала вона з особливим заповзяттям, а їла ті ж самі висівки і ніколи не скаржилась. В домі всі її любили й поважали за сумлінність і за лагідну вдачу.
Опріч всього, Цінмей чудово вишивала, і її роботи ніколи довго не залежувались. Траплялось навіть, що купці сиділи біля воріт, чекаючи, коли шитво буде готове, бо боялись, щоб не перехопив його хтось інший. Цього заробітку Чжанам вистачало для боротьби з бідністю. Пощастило Цінмей і чоловіка свого умовити, щоб не відволікався від занять, отож довелося всі клопоти по господарству звалити на себе.
Оскільки її колишній хазяїн зібрався нарешті від'їжджати, вона зайшла до А Сі попрощатись. Панночка побачила її і тихо заплакала.
— Як я заздрю тобі, що ти вже знайшла своє місце в житті, — мовила вона. — А що мене чекає?
— Так це ж ви мені допомогли. Довіку не забуду! — відповіла Цінмей. — Але якщо ви вже заздрите своїй колишній служниці, то починаю боятися, коли б ви часом не наврочили собі якогось лиха.
Обидві заплакали і попрощались.
Ван поїхав на службу в провінцію Шаньсі. Там через півроку у нього померла дружина. Її труну поставили у храмі[*]. А через два роки Вана притягли до суду за те, що брав хабарі. Уникнув смерті, відкупившись добрим десятком тисяч ланів.
З тих пір його почали обсідати злидні. Спочатку вся челядь розбіглася, а потім він захворів на чуму, яка саме лютувала в тих краях, і теж помер. Залишилися в домі лише стара служниця та донька. Та за кілька днів і служниця розлучилася з білим світом. А Сі тепер стала круглою сиротою і невтішно засумувала.
Стара сусідка, що жила неподалік, умовляла її вийти заміж.
— Я згодна, — відповіла дівчина, — але за такого, що влаштує похорони обох моїх батьків.
Стара пожаліла її, подарувала мірку рису й пішла.
Через півмісяця завітала знову.
— Для вас, панночко, я роблю все, що в моїх силах, та так нічого в мене й не виходить. Бідняки не можуть влаштувати похорони ваших батьків, а багатії цураються вас уже тому, що ви бідна. Як нам бути? Є ще один вихід, — боюся тільки, що ви не згодитесь.
— Що ж це за вихід?
— У нашому місті, бачте, живе вельмишановний пан Лі. Так от, він шукає собі наложницю. Якщо він побачить ваше вродливе личко, то, безперечно, не пошкодує грошей, щоб влаштувати вашим батькам найпишніші похорони!
Дівчина заплакала:
— Та невже я, дочка великого чиновника, і раптом маю стати чиєюсь наложницею?
Старій нічого було сказати, вона повернулась і пішла.
Тепер дівчина їла тільки один раз в день і, затамувавши дух, чекала лише, яку ціну їй складуть[19]. Так минуло ще півроку. Далі триматися дівчина вже не могла, тому, коли якось до неї забігла сусідка, вона заплакала і щиро призналась:
— При такій скруті, в таких злиднях я тільки й думаю про те, як би покінчити з собою, і водночас з усієї сили тримаюся за своє мерзенне життя. А все тому, що дві труни у мене на руках. Якщо я сама звалюсь коли-небудь у яму[20], то хто ж тоді перенесе кісточки моїх батьків у рідний край? От і думаю, чи не краще буде зробити так, як ви радите?
Тоді жінка привела Лі, який, кинувши на дівчину один лише погляд, був у захваті від її краси і одразу ж дав гроші на похорони. А коли все це було зроблене, приїхав за дівчиною, щоб забрати до себе. В новому домі її насамперед представили старшій дружині. Вона була дуже ревнива і відзначалась крутим норовом, тому Лі спочатку не посмів навіть заїкнутись про наложницю, а сказав, що купив служницю.
Але дружина, придивившись до дівчини, спалахнула від гніву, схопила палицю і витурила бідолашну геть з двору, наказавши, щоб та й носа свого сюди не потикала. А Сі з розпатланим волоссям, заливаючись слізьми, вискочила на вулицю і не знала, куди їй іти далі. Стара черниця, що проходила мимо, запропонувала їй жити разом. Дівчина охоче погодилася. Прийшли до храму. А Сі вклонилась черниці і попросила, щоб та обстригла їй голову, але черниця відмовилась.
Її труну поставили у храмі
В Китаї робили грубі дерев'яні труни. Вони були герметичними й могли простояти з тілом небіжчика досить довго. Коли жінка Вана померла, її поклали в труну й помістили в храмі, орендувавши для цього одне з приміщень. Мабуть, передбачалося, що коли помре сам Ван, то обидва тіла, за звичаєм, будуть відвезені на батьківщину й поховані в землю поряд з предками. Слід урахувати, що перевезення важких трун коштувало дуже дорого.