— Як мені здається, — сказала вона, — ти, панночко, не з тих, що після бурі довго в пилюці валяються. Тут у мене в храмі ти їстимеш із простої глиняної миски звичайнісіньку кашу і як-небудь протримаєшся певний час. А потім настане та хвилина, коли ти підеш звідси.
Невдовзі місцеві гультяї запримітили, що в храмі з'явилася гарненька дівчина, почали стукати у двері і чіплятися до неї. Стара черниця не в силі була захистити дівчину від нахабних залицяльників, тому А Сі часто плакала і вже починала думати про самогубство. Тоді стара звернулася до одного з чиновників міської управи з проханням вивісити об'яву, в якій би суворо заборонялося творити всякі безчинства біля храму. Тільки після цього місцеві гультяї трохи присмирніли. Та скоро хтось з них додумався пробити дірку в стіні храму і вночі залізти всередину. Черниця злякано закричала, і сміливець змушений був тікати. Довелося старій ще раз звернутися до чиновника з управи. За його наказом верховоду молодих гульвіс незабаром схопили і відшмагали батогами. Після цього до дівчини вже ніхто не чіплявся.
Минуло більше року, і в храм заїхав син якогось сановника. Побачивши дівчину, він остовпів, вражений її вродою. Почав приставати до черниці, щоб та сказала А Сі про його щиру симпатію і влаштувала їм зустріч. Навіть на подарунок обіцяв не поскупитись.
— Хочу вам сказати, — лагідно відповіла йому черниця, — що вона з благородних і нізащо не захоче стати чиєю б то не було наложницею. Отож, пане, їдьте додому. Я спробую поговорити з нею. Як вийде з цього що-небудь, то дам вам знати.
Коли він пішов, А Сі вирішила отруїтись. Та ось вночі їй приснився батько. Насупивши брови, він сказав їй:
— Не виконав я твого бажання, і от що тепер з тобою сталося! Дуже шкодую, але вже нічим не можу тобі допомогти. Та ти все ж не квапся помирати, потерпи ще деякий час, і твоя колишня мрія може справдитись.
Дівчина була здивована віщим сном. Уранці, коли вона вмивалася, черниця глянула на неї і не могла стриматись, щоб не сказати:
— Дивлюсь я сьогодні на твоє обличчя і бачу, що воно ніби проясніло, колишнього смутку наче й не було. Гадаю, що тепер нам вже нема кого боятися. Щастя твоє, смію думати, не за горами. Тільки ж мене, стару, не забудь!
Не встигла вона висловити всього, що хотіла, як хтось постукав у ворота. А Сі зблідла: вона була певна, що це прийшов служник з дому того сановника. Черниця відімкнула ворота — так і є! Служник кинувся до неї й запитав, що вона надумала. Черниця люб'язно всміхнулася йому і ласкавим голосом почала умовляти, щоб зачекали ще днів зо три. Служник пригрозив, що коли вона за цей час не управиться, то доведеться їй самій перед паном відповідати. Старенька весь час поштиво підтакувала йому, боячись перечити, потім вибачилась і тактовно випровадила його за ворота.
А Сі в розпачі знову хотіла накласти на себе руки. Коли стара спробувала зупинити її, то дівчина відповіла:
— А як через три дні служник прийде, що йому тоді скажете?
— Поки я ще жива, за все й відповідатиму. Треба буде — піду на яку завгодно кару і навіть на смерть.
Наступного дня надвечір налетіла гроза. Дощ лив мов із відра. Раптом біля воріт храму залунали вигуки, хтось почав настирливо стукати. А Сі вирішила, що настав її кінець. Тремтячи від страху, вона не знала, куди їй подітись. Стара, незважаючи на зливу, кинулася відчиняти ворота і побачила перед собою паланкін: кілька служниць виводили з нього якусь красуню, підтримуючи її під руки. Вся свита, що супроводжувала паланкін, була в пишному вбранні. Вкрай здивована черниця поцікавилась, хто це така.
— Це «домашня радість»[21] начальника судової палати. Хоче пересидіти тут, поки стихне вітер та вщухне дощ, — відповіли їй.
Стара повела шановну гостю до храму, підсунула їй стільця і запросила сісти. Служниці тим часом, шукаючи собі притулку, розійшлися по келіях. Зазирнули вони і до кімнати А Сі. Побачивши, що дівчина дуже гарна, поквапились доповісти про це пані. Дощ незабаром припинився. Гостя підвелася і попросила дозволу оглянути храмові приміщення. Стара черниця завела її до кімнати А Сі, і вельможна пані, остовпівши від подиву, не могла відірвати від дівчини очей. А Сі довго дивилась на неї: це була не хто інша, як Цінмей.
Спочатку обидві жінки не могли й слова вимовити, тільки плакали, а вже потім почали розповідати одна одній про своє життя.
Виявляється, що Чжан після смерті хворого батька, дочекавшись часу, коли скінчиться жалоба, став переможцем на кількох екзаменах і здобув посаду начальника судової палати. До нового місця служби він поїхав з матір'ю, а тепер перевозив усю сім'ю.