— Дивлюсь я на вас, — зітхнула А Сі, — і здається мені, що ми тепер — як небо і земля!
Цінмей посміхнулась і мовила:
— Таке щастя, що хоч ви і зазнали більше лиха, а все-таки залишились незаміжньою. Саме небо, певно, хотіло, щоб ми з вами зійшлися знову. Якби ця злива не затримала мене, то чи сталася б коли-небудь наша несподівана зустріч? Без втручання бога, я певна, тут не обійшлося, людям таке не під силу!
А Сі турбувала думка, ким вона тепер буде, якщо житиме з Цінмей в одному домі?
— Доля вже давно визначила, кому з нас ким бути, — сказала Цінмей. — А коли так, то невже я, ваша холопка, посмію забути про те добро, яке ви для мене зробили? Подумайте і про пана Чжана. Хіба він з тих, хто забуває про честь і про совість?
Після того, як А Сі переодяглась, вони попрощалися з черницею і поїхали. А коли дісталися до місця Чжанової служби, то мати й син були безмежно раді. А Сі вклонилася старій і сказала:
— Сьогодні мені, матінко, нічим перед вами похвалитися.
Мати у відповідь привітно всміхнулась і почала її втішати. Потім мова зайшла про вибір щасливого дня для поєднання шлюбних келехів.
— Коли я була у храмі, — сказала на це А Сі, — то я думала лише про те, як би мені вижити, а не про якесь там заміжжя. Тому й їхати сюди мені не хотілось. Та коли вже так вийшло, я б лише про одне вас просила: якщо ще пам'ятаєте все те добро, яке я для вас колись зробила, то виділіть мені, будь ласка, кімнатку, де б можна було розіслати очеретяний круг[22], — і цього з мене досить.
Цінмей нічого не відповіла їй, а тільки засміялась. Коли ж настав призначений день, вона прийшла до неї з цілим оберемком розкішного вбрання та всіляких прикрас. А Сі здивовано позирала на все це, не розуміючи, чого від неї хочуть. Раптом вона почула звуки музики і розгубилася ще дужче. Цінмей тим часом, з допомогою служниць та свекрухи, силоміць одягла її і, тримаючи під руку, вивела з кімнати. За порогом її чекав Чжан у парадному вбранні і привітав поклоном. Вона, й сама того не помічаючи, теж низько вклонилася йому. Цінмей відразу ж потягла їх у внутрішні покої, де стояло ліжко для молодих.
— Дивіться, — сказала вона А Сі, — це місце завжди залишалось незайманим, воно вже давно чекає на вас! Цієї ночі, — звернулася потім до Чжана, — ви мусите віддячити їй за доброту. Будьте щасливі з нею і жалійте її.
Цінмей повернулась і хотіла вже йти, але А Сі схопила її за рукав плаття.
— Не затримуйте мене! — вигукнула Цінмей. — В цьому ділі я вам не помічниця!
Вона висмикнула свій рукав і пішла.
Цінмей знову так само віддано служила своїй господині і нізащо не хотіла зайняти її постіль хоч на одну ніч, а та увесь час почувала себе ніяково, соромилась і ніяк не могла заспокоїтись. Тоді мати звеліла всім в домі називати Цінмей господинею. Але та й далі трималася так, як і належить служниці, що стала наложницею, ніколи не дозволяючи собі ні грубощів, ні недбалості.
Минуло три роки. Чжана викликали до столиці. Дорогою він заїхав у храм, щоб подарувати старій ніби з нагоди дня її народження п'ятсот ланів. Черниця відмовлялась, але Чжан наполягав. Нарешті вона згодилася взяти лише двісті ланів, на які потім збудувала храм Богині Милосердя, де було встановлено кам'яну плиту на честь пані Ван.
Скоро Чжан дослужився до посади помічника міністра. Пані Чен народила йому двох синів і одну дочку, а пані Ван — чотирьох синів і одну дочку. Чжан подав супліку начальству, в якій доповідав про стан речей.
Обом його дружинам було пожалувано титул вельмишановної[23].
Від себе оповідач цих дивовижних історій хотів би додати таке:
Небо народжує на світ чудову красуню, щоб вона потім дісталася мудрій, благородній людині, а наші підлі правителі тримають її для того, щоб наділити нею якогось багатія в шовкових штанях. Небо, звичайно, боротиметься проти такого неподобства.
І все ж: якими звивистими, кружними шляхами довелося пробиратися тій, що з волі неба влаштовувала цей шлюб! Скільки зусиль мусила вона докласти!
Зауважу лише, що пані Цінмей, яка зуміла розпізнати генія в пилюці і поклялася, хоча б ціною власного життя, знайти йому гідну дружину, своїм завзяттям і наполегливістю, прямо скажемо, більше схожа на державного мужа, а не на жінку!
Ну, а той вчений муж, державний службовець, зневажив справжню людину за її бідність і хотів знайти собі зятя багатого й знатного. А сталося так, що увесь його вчений розум не йде ні в яке порівняння зі здоровим глуздом його власної служниці.