ПОКИ ВАРИЛАСЯ КАША
Кандидат другого ступеня Цзен із провінції Фуцзян здобув на екзаменах у Південному палаці столиці блискучу перемогу і з кількома приятелями-студентами, які теж щойно одержали звання, зібрався на прогулянку за місто. Зовсім випадково вони дізналися, що у монастирі Вайрочани[*] живе якийсь ворожбит, і от, посідавши на коней, друзі спочатку попрямували до монастиря погадати про своє майбутнє.
Діставшись до місця, вони зайшли в кімнату до ворожбита, вклонилися йому й посідали. Той, помітивши, який у них настрій, завів улесливу розмову. Цзен слухав його, помахуючи віялом та посміхаючись.
— Скажіть мені, — перебив він раптом ворожбита, — а чи не випадає мені часом носити коли-небудь вбрання першого міністра[*]?
Ворожбит миттю посерйознішав і відповів:
— Так, у період панування великого миру ви будете першим міністром аж цілих двадцять років.
Цзен дуже зрадів такому пророцтву і одразу ж запишався.
Тим часом почав накрапати дощ і Цзен разом з друзями завернув до найближчої чернечої келії, щоб перечекати негоду: там, на молитовному килимку, сидів лише якийсь старий монах із запалими очима та великим носом. Він навіть не глянув у бік прибульців, а ті, склавши руки на знак привітання, вклонилися йому, потім посідали на канапі і повели між собою розмову. Друзі поздоровляли Цзена зі званням першого міністра, а той, все більше сповнюючись радістю, відповідав їм:
— Коли мене призначать на цю посаду, то тебе, Чжане, я пошлю губернатором на південь; після цього повикликаю до себе двоюрідних братів і зроблю їх великими чиновниками та й про інших родичів подбаю. Тоді можна буде сміливо сказати, що моя заповітна мрія справдилась.
Друзі Цзена покотились від сміху. А дощ за дверима шумів усе дужче й дужче. Цзен відчув, як втома скувала йому тіло, і приліг на канапі.
Раптом бачить: підійшли до нього два імператорських секретарі і вручили йому підписаний імператором указ, в якому великий міністр і наставник Цзен запрошувався до участі у вирішенні важливих державних справ. Цзен з великою радістю поїхав у палац. Син неба покликав його до своїх покоїв, посадив навпроти себе і завів розмову. Говорили вони довго, і наприкінці імператор наказав, щоб усі чини, починаючи з третього класу й нижче, призначалися і звільнювалися з волі Цзена. Потім наділив його халатом з вигаптуваними на ньому драконом та пояском з яшмовою пряжкою, а також чудовим породистим скакуном. Цзен накинув на себе новий халат, низько вклонився імператорові і пішов.
А коли повернувся додому, то побачив не свій старий будинок, з якого недавно вирушив до палацу, а величну споруду з розмальованими колонами та різьбленими сволоками. І все це було зроблено надзвичайно гарно, з високою майстерністю. Цзен ніяк не міг збагнути, коли сталися ці пречудесні зміни.
Проте, вдавши, що йому байдуже, посмикав себе рукою за бороду і тихо гукнув, — у відповідь, мов грім, прокотився клич численних служників та почту. А невдовзі до його покоїв потяглися сановники всіх ступенів та рангів, даруючи йому всілякі заморські дивовижі. Низько схиляючись у поштивому вітанні, вони входили і виходили цілими шеренгами. Коли з'являлися міністри, він поспішав до них, як кажуть, «надівши капці задом наперед»[*]. Коли наставала черга їхніх помічників та секретарів, то цих він вітав легким поклоном та кількома словами. А тих, хто був ще на нижчому щаблі, зустрічав лише кивком голови.
Губернатор провінції Шаньсі прислав йому десять молодих співачок, гарних, ще не займаних дівчат. Дві з них були особливо вродливі, одну звали Няоняо, а другу — Сяньсянь, і дуже сподобалися Цзенові. Тепер майже щодня, прийнявши ванну, він ішов до своїх співачок і розважався з ними, слухаючи музику та пісні.
Якось Цзен пригадав, що коли він ще був нікому не відомим злидарем, то дуже часто звертався за допомогою та підтримкою до одного впливового в їхньому місті чиновника на ім'я Ван Цзилян, і той ніколи йому не відмовляв. Тепер Цзен уже піднявся, як кажуть, до «синіх хмар», а бідний Ван, мабуть, і досі сидить на тій самій посаді. Чому б не простягнути йому руки? І от якогось чудового ранку Цзен написав доповідну імператорові і рекомендував призначити Вана радником та контролером в одному з міністерств. Невдовзі вийшов імператорський указ — і Вана було призначено на нову посаду.
Потім йому спало на думку, що шталмейстер Го колись з відвертою неприязню позирав на нього. І от він викликав до себе цензора Люя та прокурора Чень Чана, висловив їм свою думку, і через день обидва чиновники вже подали імператорові доповідні, в яких звинуватили Го в злочинах. У відповідь надійшов указ про позбавлення Го чину та про звільнення його з посади. Таким чином, Цзенова прихильність до когось чи ненависть стали втілюватися в життя, і від цього він мав велике задоволення.
Монастир Вайрочани
Вайрочана (санскр.) — істинне тіло (істинна природа) Будди, на відміну від інших його проявів.
...а чи не випадав мені часом носити вбрання першого міністра?
3 давніх-давен у Китаї імператор і вищі сановники носили халати, гаптовані драконами (дракон — символ імператорської влади). У імператора був вигаптуваний дракон з п'ятьма кігтями — лун, а у вищих сановників з чотирма — ман. Пояс першого міністра прикрашався яшмою.
...поспішав... «надівши капці задом наперед»
У життєписі поета III ст. Ван Цаня розповідається, що коли він прийшов у гості до вченого-літератора Цай Юна, який високо цінував талант поета, то господар вибіг назустріч, надівши капці задом наперед.