Одного разу, коли він виїхав за місто, якийсь п'яний чоловік ненароком штовхнув одного з його носіїв, що йшов попереду, несучи прапор. Цзен одразу ж наказав своїм людям зв'язати п'яного і передати столичному градоначальнику. Винуватця забили палицями до смерті.
Цзенові сусіди, що жили поруч чи мали суміжні ниви, боячись його авторитету, тепер віддавали йому і найкращі ділянки землі, і навіть власне майно. Відтоді своїм багатством Цзен не поступався навіть самому імператорові.
Невдовзі одна за одною померли його улюблені Няоняо і Сяньсянь. Цілими днями Цзен сумував, не знаходячи собі місця, і раптом пригадав, що кілька років тому він бачив у сусіда дуже гарну дочку і все хотів купити її собі в наложниці, але не міг цього зробити, тому що був бідним. Тепер же, коли йому так поталанило, чому б не здійснити і це своє бажання? Він послав кількох служників до сусіда, щоб вони силоміць вручили тому гроші за дочку. Через деякий час паланкін з дівчиною був уже на його подвір'ї. Подивився — а вона стала ще гарнішою, ніж тоді, коли він побачив її вперше. Міркуючи тепер над своїм життям, він дійшов висновку, що вже домігся всього того, про що колись міг тільки мріяти, і був страшенно задоволений.
Минув ще рік. Цзен став помічати, що придворні чиновники потай від нього про щось шепчуться, так ніби засуджують його поведінку. Але перед ним кожен з них стояв, як слухняний кінь, отож Цзен і далі ставився до своїх підлеглих з тою ж самою пихатістю та зарозумілістю, не звертаючи більше уваги на таємничі перешіптування.
Та ось вчений Бао, що служив у ревізійній палаті, подав імператорові доповідну, в якій йшлося приблизно про таке:
«З дозволу вашої величності хочу довести до вашого відома, що вшанований вами Цзен був колись звичайнісіньким п'яницею, картярем та волоцюгою. Та варто йому було мовити одне-єдине мудре слово, що привернуло увагу вашої величності, як ви одразу ж підняли його на вершину влади. З тих пір його батько ходить у пурпуровому вбранні, а син натягнув на себе яскраво-червоний халат першого чину. Доброзичливе ставлення і прихильність вашої величності до цього чоловіка досягли найвищої міри.
Однак він зовсім не думає про те, щоб, не шкодуючи здоров'я свого, а може й самого життя, хоч як-небудь віддячити вашій величності вірною службою за численні милості. Зовсім навпаки: він дав повну волю своїм забаганкам і став зловживати своєю владою та становищем. Вчинених ним злочинів, за кожен з яких слід було б скарати на смерть, не злічити, навіть якщо повисмикувати все волосся на його голові, волосина за волосиною. Та він навіть репутацію імператорського двору використовує як один із засобів для власної наживи і залежно від того, наскільки прибуткова та чи інша посада, вимагає відповідного хабара.
Зрозуміла річ, цивільні й військові чини стали в нього частими гостями, а він за свою протекцію призначає ціну так само, як це роблять дрібні крамарі на базарі, торгуючи своїми товарами. Тих, хто запобігав перед ним, улесливо зазирав йому до рота, було немало. Коли ж траплялось, що який-небудь благородний талановитий сановник або військовий чин відмовлялись йому лестити і в усьому догоджати, то їх чекала кара: одних — в залежності від провини — він знижував у посаді, інших — взагалі проганяв зі служби, знявши з них вбрання вченого і перетворивши у звичайних простолюдинів. Бувало, що підлеглі не хотіли приховувати його неподобств, тоді він втрачав усяку міру і влаштовував здавна відому історію про коня та оленя[*], засилаючи сміливців у місця, де, окрім вовчого та шакалячого виття, нічого не почуєш. Тепер його бояться всі чиновники при дворі вашої величності, тому ніхто не сміє явитись на ваші ясні очі, щоб розповісти всю правду.
Далі, він безжально пригнічує простий народ, обкладаючи його величезними податками і оббираючи до нитки, а також силою забираючи собі в наложниці гарних дівчаток з порядних родин. Смердюче повітря його злочинів та ядучі випари людської кривди затьмарили сонце на небосхилі!
Коли хто-небудь з його служників зайде в дім до будь-якого начальника, останній розпливається в улесливій посмішці. Досить одного Цзенового листа, щоб будь-який міністр чи губернатор, аби тільки догодити йому, порушив закон. Навіть діти його челядників чи найдальші родичі, якщо їм забагнеться, можуть сісти на казенних коней і мчати, мов вихор, у який завгодно кінець країни. А коли хтось з тамтешнього начальства загається й вчасно не подасть їм обіду чи вечері, як у повіті відразу ж свистять нагаї. Отже, він завдає великого лиха всьому народові і прагне перетворити чиновників у своїх рабів та прихвоснів. Де з'являється його свита, там навіть трава у полі не росте.
...влаштовував здавна відому історію про коня та оленя
За старим переказом, Чжао Гао, могутній перший міністр Другого імператора династії Цінь (III ст. до н. е.), бажаючи дізнатися, які в нього є шанси захопити трон і наскільки його бояться інші сановники, подарував молодому государеві оленя, мовивши при цьому: «Ось кінь». Той засміявся й відповів: «Ви помиляєтесь, перший міністре», а тоді став запитувати сановників, хто це. Деякі промовчали, інші, бажаючи догодити першому міністрові, запевнили, що це кінь, а були такі, які сказали, що олень. Останніх Чжао Гао покарав. Після цього всі сановники почали тремтіти перед ним.