А сам Цзен, сподіваючись на ваше заступництво, не боїться ні блискавки, ні грому; він і не думає каятись у своїх гріхах. Коли ви, ваша імператорська величність, наказуєте йому прибути до палацу і доповісти про свої діяння, перед вами він стелиться повзучою травою, а від вас виходить, мов грізний змій. Не встигне він виїхати за двірцеві ворота, як у саду, позад його будинку, де на нього чекають ті, хто сподівається на підтримку, вже гримить музика, лунають пісні. І так у постійних забавах з жінками, у турботах про псів та скакунів минають дні і ночі його розпутного життя. Йому зовсім байдуже і до державних справ, і до життя народу. Де ще, в якій іншій країні світу, може бути такий перший міністр?
Як у столиці, так і по всій країні люди здивовані і охоплені жахом, а в їхніх серцях клекоче гнів. Якщо не вчинити над ним негайної розправи, відтявши йому сокирою голову, то все це призведе до страшного лиха: може статися те ж саме, що за часів Цао та Мана[*]!
Ваша величність, я не маю змоги спокійно жити на цьому світі, бо тремчу від страху і вдень, і вночі. Але, ризикуючи власним життям, я взяв на себе сміливість і виклав усе, як воно є насправді, сподіваючись, що це зрештою приверне вашу увагу. Падаю перед вами ницьма і слізно благаю вас звеліти, щоб відсікли голову цьому підступному лестуну і забрали в казну нажите нечесними засобами все його багатство. І небо тоді змінить свій гнів на милість, а на землі з великою полегкістю зітхнуть усі прості люди. Якщо ж буде доведено, що я звів на людину наклеп, то я ладен понести найтяжчу кару за свої слова».
Доповідна надійшла до імператора. Дізнавшись про це, Цзен увесь задрижав з переляку так, ніби наковтався крижаної води. Імператор, на його щастя, обійшовся з ним досить великодушно, залишив доповідну в себе, не давши їй ходу. Та невдовзі посипалися скарги від усіх цензорів та вищих сановників, в яких викривалися численні непорядні вчинки першого міністра. Від нього відвернулися навіть ті, хто ще зовсім недавно кланявся йому в ноги і величав батьком рідним.
Отож зрештою вийшов указ про те, щоб конфіскувати все його майно, а його самого вислати солдатом в далеку провінцію Юньнань[*]. Було направлено чиновника в Піньян; він мусив допитати Цзенового сина, який займав там посаду начальника округу.
Довідавшись про указ, перший міністр сповнився жахом. Незабаром у нього на подвір'ї з'явилося кілька десятків солдатів з шаблюками та списами. Вони вдерлися у внутрішні покої, зірвали з Цзена міністерський одяг та шапку, зв'язали його і разом з ним дружину. А тоді стали виносити з кімнат і складати на подвір'я його багатство: золото, срібло, гроші; сотні відер перлів, агатів та іншого коштовного каміння. Слідом за цим навитягували тьму-тьмущу всіляких речей, в тому числі найрізноманітніших занавісок, запинал, гардин і навіть дитячих пелюшок та жіночих черевиків. Цзен обводив поглядом все своє багатство, і серце його обливалося кров'ю.
А ще за мить солдат виволік на подвір'я молоденьку наложницю. Вся розпатлана, вона без упину жалібно плакала, а її гарне личко було дуже розгублене. У Цзена від жалю й гніву запалала душа, але він мусив приховувати свої почуття, тож не наважився й слова мовити на її захист.
Нарешті позакривали й позапечатували всі будівлі, комори та амбари, а потім наказали господарям забиратись геть. Приставлений до Цзена та його дружини охоронець смикнув за мотузок і повів їх з двору. Ковтаючи сльози, вони вирушили в далеку путь. Почали було просити, щоб їм дали хоч яку-небудь конячину та старенького візка, аби тільки не йти пішки, однак їм відмовили.
Верст через п'ять у дружини розболілись ноги, і вона вже ладна була впасти на землю, але Цзен подав їй руку, і так, підтримуючи одне одного, вони пройшли ще верст з п'ять, а може, й більше. Тепер уже й сам Цзен страшенно втомився...
Раптом перед ними постали високі гори, які своїми вершинами досягали до самого неба. Цзен з сумом подумав, що у нього з дружиною, певне, не вистачить сил подолати їх, і з очей у нещасного закапали сльози. Наглядач час від часу косо позирав у їхній бік і не дозволяв зупинятись хоча б на мить. Невдовзі Цзен помітив, що сонце вже схиляється до заходу, а пристановища, де б можна було заночувати, ніде не видно. Ледве переставляючи ноги, вони поволеньки плентались далі. Коли дійшли до середини гори, дружина знесилено опустилася на коліна і гірко заплакала. Цзен теж зупинився біля неї, щоб перевести дух, хоч наглядач і накинувся на них з лайкою.
...за часів Цао та Мана! — знамениті в історії Китаю сановники. У 8 р. н. е. Ван Ман убив імператора Пінді й захопив трон. Цао Цао — військовий губернатор одної з областей Китаю, який у 196 р. взяв у полон імператора Сянді, а в 216 р. заснував царство Вей і оголосив себе государем.
...вислати солдатом в далеку провінцію Юньнань
Юньнань — провінція в південно-західному Китаї, на кордоні з Бірмою, де живуть усілякі малі народності (бай, цзінпо та ін.); нести службу в тамтешніх китайських гарнізонах було дуже небезпечно, тому що місцеве населення постійно повставало проти китайського панування.