Чжао вже шкодував, що вплутався в цю справу, але зупинятись на півдорозі було незручно, через те він додав ще й своїх десять ланів, щоб стара нарешті вгомонилась.
Після того, як Ван та дівчина пізнали радість і насолоду в найвищій мірі, вона сказала йому:
— Мушу вам признатися, що я належу до тієї групи мерзенних людей, яких називають «квітами в диму»[26], отож і не мрію, щоб стати вам парою. Але оскільки ви удостоюєте мене такою приязню, то слід серйозніше оцінити наші стосунки. Витрусивши всі гроші з свого гаманця, ви купили собі радість лише на одну ніч, а як же нам бути завтра?
Ван, залившись слізьми, тільки схлипував у відповідь.
— Не журіться, — сказала дівчина. — Я опинилася в цьому вертепі, щиро кажучи, не з власного бажання. А сиджу тут тому, що досі не зустріла такої людини, як ви: чесної, щирої, якій можна вірити і на яку можна покластись. А тепер я б хотіла втекти з вами звідси!
Ван з радістю прийняв її пропозицію і одразу ж схопився на ноги. Ятоу підвелася теж. Прислухались: на міській вежі пробили тричі[27]. Дівчина хутко натягла на себе чоловічий одяг, і вони квапливо вийшли на вулицю. Ван постукав у ворота заїзду, де у нього стояли два віслюки. Посилаючись на термінові справи, наказав служникові негайно збиратися в дорогу. Дівчина прив'язала до ноги служника, а також до вух віслюків талісмани, звеліла попустити повіддя, і втікачі помчали скільки духу. Вони позаплющували очі і тільки чули, як свистить вітер.
На ранок прибули до гирла річки Хань і найняли там кімнату. Ван був здивований тими здібностями, які мала Ятоу.
— А ти не злякаєшся, якщо я тобі правду скажу? — запитала дівчина. — Я — не людина... Лисиця! Моя мати — жінка зла, хтива, тільки й знала, що знущатися наді мною, через те я її зненавиділа. І ось нарешті мені пощастило: я вирвалася з гіркого, як кажуть, моря[28]. Тепер, коли між нами пролягли сотні верст, вона не дізнається, де я, отже, можна не турбуватись.
Загалом у Вана не було підстав для тривог і сумнівів, але він усе-таки сказав їй:
— Сиджу я в кімнаті, лотос чудовий навпроти, і голії стіни оточують нас. Як по правді, то мало радості від такого щастя. Боюсь, що ти покинеш мене.
— Даремні твої тривоги, — відповіла Ятоу. — Продамо усі непотрібні речі. На двох-трьох чоловік, якщо жити скромно, поки що вистачить... Можна й віслюків продати, а виручені гроші пустити в діло.
Ван зробив так, як вона сказала. А потім біля воріт поставив невеличку крамничку і, працюючи нарівні з служником, продавав вино та всілякі закуски. Ятоу тим часом взялася шити дощовики і вишивати лотосами торбиночки[*]. За день вони заробляли чимало грошей, тому їм вистачало і на харчі, і на господарські потреби.
Так минуло більше року, вони розбагатіли й найняли кількох служників. Відтоді Ван уже не одягав фартуха, щоб самому стати до роботи, а лише давав вказівки служникам.
Та одного разу Ятоу раптом засумувала, затривожилась.
— Велика біда чекає нас сьогодні вночі, — мовила вона. — Не знаю, що й придумати.
— Яка біда? — спитав її Ван.
— Мати нарешті дізналась, де я і що зі мною. Тепер не буде нам спокою, почнуться образи, погрози. Якщо вона пришле сестру, то це не так страшно... Але боюсь, коли б вона сама не з'явилась!
Десь близько півночі Ятоу повеселіла і вже спокійніше повідомила:
— Все гаразд! Сестра їде!
І справді, за кілька хвилин прочинилися двері і до кімнати увійшла Ніцзи. Ятоу всміхнулась і кинулась їй назустріч, але у відповідь пролунала лайка.
— Мерзотниця! — кричала сестра. — Втекла собі, сховалась і думала, що на цьому кінець. Мама веліла зв'язати тебе і доставити додому!
З цими словами вона дістала мотузку й накинула Ятоу на шию. Та спалахнула від гніву.
— Який злочин я вчинила, запопавши одного-єдиного чоловіка?
Розлючена Ніцзи накинулась на сестру, почала шарпати її за халат, поки не відірвала полу. На крик позбігалися служники. Ніцзи злякалась і втекла.
— Додому подалася, — сказала Ятоу, тепер мати неодмінно прийде, а з нею і велике горе звалиться на мої плечі. Треба б щось придумати!
Вона почала складати речі, щоб знову перебратися на нове місце. Та тут несподівано до кімнати зайшла стара. Обличчя у неї було зле, набурмосене.
— Я давно знала, — закричала вона з порога, — що в тебе, мерзенне дівчисько, ні совісті, ні сорому немає. Довела до того, що я мусила сама йти!
Ятоу кинулась їй назустріч, впала навколішки і, заливаючись слізьми, почала благати, але мати, ні слова не кажучи, вхопила її за волосся і поволокла за собою.
28
Гірке море — за уявою буддистів, море життєвих скорбот, через яке рятувальні човни святих переправляють душі грішників.
...вишивати лотосами торбиночки
Йдеться про підвіски найрізноманітніших форм і розмірів (у вигляді квітів, метеликів, оленя, лева і т. ін.), розшиті різнокольоровими нитками; їх підвішували, як прикрасу, до пояса чи до бічної застібки китайського халата.