А рана на нозі у студента загоїлася нескоро, минуло майже півроку наполегливого лікування, перш ніж він оклигав. Тепер студент знову був голий і босий, як і раніше.
А лисиця тим часом перебралась у сусіднє село до якогось Юя, бідного селянина, що загруз у злиднях по самі вуха. Та минуло три роки, і він за цей час устиг розрахуватись з усіма боргами й податками, придбав кілька будинків, почав одягатись у дороге вбрання. Правда, добра половина його одягу належала колись студентові. Той все це бачив і знав, але не наважувався навіть спитати.
Одного разу студент випадково зустрів на дорозі ту ж саму жінку. Помітивши її ще здаля, він опустився край дороги навколішки і стояв доти, доки вона не підійшла. Жінка мовчки загорнула у простенького носовичка п'ять чи шість лан і кинула йому, а потім повернулася й пішла далі.
Невдовзі Юй помер, а жінка інколи все ще заходила до нього додому. І після кожних її відвідин поступово зникали коштовні речі та батьківський одяг. Син Юя побачив якось, що вона прийшла знову, низько вклонився їй і сказав:
— Оскільки наш батько помер, то ми, його діти, тепер ніби стали вашими дітьми. Нехай ви не хочете допомагати нам, але як ви можете допустити, щоб ми розорились?
Жінка миттю вискочила на вулицю, і більше її не бачили.
ВОРОЖКА НА ГРОШАХ
Сяо Шан народився в Хецзяні. Батько його, Дунлін, був дуже багатий, але самодур і великий марнотратник. Коли, бувало, сідає їсти пельмені, то ласує лише серединками, а ріжки викидає, так що згодом вся підлога довкола всипана об'їдками. Оскільки він був огрядний і неповороткий, то за це його прозвали «Воєводою, що губить ріжки».
А на схилі літ він дожився до того, що став бідняком, часом, бувало, і попоїсти йому нічого. Руки в нього схудли, і шкіра на них звисала мішками. За це йому дали нове прізвисько — «Чернець-жебрак». Перед самою смертю він сказав синові:
— Все своє життя я тільки й знав, що плюндрувати дари неба, і тим самим накликав на себе його гнів. Тому й помираю зараз у голоді та холоді. А ти, якщо хочеш мати щастя, у всьому будь благочестивим. Тільки так зумієш спокутувати мої гріхи.
Шан свято виконував батьківський заповіт. Він був дуже простим, дбайливим і чесним чоловіком. Сам обробляв своє поле і так-сяк зводив кінці з кінцями. Усі в селі любили й поважали Шана.
Один сусід, досить заможний і вже немолодий, зглянувся на його бідність і запропонував Шанові спробувати щастя в торгівлі, позичивши йому для цього певну суму грошей. Але Шан прогорів уже з першого разу. Заробленого не вистачило навіть на те, щоб повернути борг. Згораючи від сорому, він сказав старому, що відробить заподіяні збитки, але той відмовився взяти його на роботу.
Тоді Шан, боячись втратити людське довір'я, продав усю свою землю та будинок і поніс сусідові виручені гроші. Старий розпитав, що та як, пройнявся до нього ще більшою повагою, пожалів його і, викупивши назад усе майно, повернув його Шану. А на додачу дав ще більше грошей, ніж першого разу, умовляючи, щоб Шан випробував свою долю ще раз, але той рішуче відмовився.
— Я, — сказав він, — навіть тих десяти з лишком ланів, які ви мені раніше дали, не зміг повернути. Навіщо ж мені ще тугіше затягувати зашморг на своїй шиї? Щоб у потойбічному житті перетворитися на віслюка чи коня?
Тоді старий порадив йому стати напарником іншого купця. Через кілька місяців Шан повернувся додому. Цього разу обійшлося без збитків, але й прибутком похвалитися він не міг. Старий відмовився брати з нього будь-який процент, а звелів продовжувати справу.
Через рік Шан прикинув, що може повністю розрахуватися з боргами, не менше перепало й на його долю. Та коли поверталися додому, налетіла буря, корабель мало не затонув і половина товару загинула.
Підрахував він дома те, що вціліло, і виявилося, що тільки з боргами й можна розквитатись. Трохи поміркувавши, Шан заявив своєму товаришу:
— Якщо саме небо прирекло мене на бідність, то хіба хто-небудь врятує від цього? Та й тобі від мене тільки лихо...
Повністю з усіма розрахувавшись, він залишився голий мов бубон.
Старий знову наполягав на своєму, але Шан повернувся назад, до своєї землі.
— Людям випадає хоч по кілька років прожити в добрі та щасті, — говорив він, часом зітхаючи, — А чому ж я такий невдаха?
В цей час у їхніх місцях невідомо звідки взялася ворожка, що пророчила людям долю, гадаючи на монетах. І багато чого справджувалось. Шан теж подався до неї. Звичайнісінька собі стара жінка. У будинку, де вона жила, все сяяло чистотою. Посеред кімнати стояв трон духів, перед яким куріли тоненькі свічки, огорнуті пахучим димом. Шан увійшов і чемно вклонився. Стара відразу зажадала грошей. Шан вручив їй сотню монет, і вона поклала їх у дерев'яну скриньку. Тримаючи її в руках, ворожка опустилася перед троном на коліна і почала трусити скриньку так, як це роблять, коли просять бога визначити жеребок[*].
...коли просять бога визначити жеребок
За роз'ясненням академіка В. М. Алексєєва, людина, яка хоче дізнатися про свою долю, бере в руки скриньку з пронумерованими паличками, стає на коліна перед кіотом із зображеннями богів, подумки молиться, а тоді витягає зі скриньки паличку-жеребок. Чернець або прислужник у храмі дивиться в книгу, де під відповідним номером записано все, що визначили духи людині, яка витягла даний жеребок.