— Ось тут, — звернувся він до підлеглих за поясненням, — якийсь Фейцін вбив людину. Є які-небудь вірогідні докази?
Покликали сина Фаня. Той сказав, що найвірогідніший доказ — це віяло, знайдене на місці вбивства. Начальник довго роздивлявся те віяло, потім спитав:
— А хто такий цей Ван Чен?
Ніхто не міг йому відповісти.
Начальник уважно переглянув усю справу і одразу ж наказав зняти з Фейціна колодки. Фань запротестував.
— Ти що, — гнівно закричав на нього начальник, — хочеш, щоб загинула безневинна людина і на цьому покласти край? А чи не краще буде розшукати справжнього злочинця і мати велику радість для душі.
Присутні запідозрили, чи не хоче часом начальник вигородити Фейціна, але висловити свої сумніви ніхто, звичайно, не посмів.
Після цього начальник підписав наказ про затримання власника однієї з крамниць у південному передмісті. Той злякався, бо ніякої провини за собою не відчував.
Коли його привели до управи, начальник спитав:
— От що, добродію, на стіні у твоїй крамниці є вірші якогось Лі Сю з Дунгуаня. Коли вони були написані?
Хазяїн відповів, що вірші ці склали і написали на стіні ще минулого року якісь студенти (їх було чи то два, чи то три), які приїжджали з Жичжао. Вони сиділи й пиячили, чекаючи, поки приїде окружний інспектор, що мав приймати у них екзамен. А от звідки вони були родом, крамар не знав.
Начальник негайно послав стражників у Жичжао, щоб там розшукали і привели Лі Сю. Через кілька днів його доставили в управу.
— Що ж це виходить? — вигукнув начальник гнівним голосом. — Ти чоловік учений, а зважився на вбивство?
Вкрай спантеличений Сю впав навколішки перед начальником.
— Ні, такого не було!.. — єдине, що він спромігся сказати на своє виправдання.
Начальник кинув йому віяло, щоб той сам пересвідчився.
— Перечити, сподіваюсь, не будеш, — додав він, — що це твій вірш. Навіщо ж було вводити в оману в підписуватись ім'ям якогось Вана Чена?
Сю довго придивлявся до вірша, потім відповів:
— Це справді твір вашого покірного слуги, але ієрогліфи, скажу вам чесно, не моєю рукою писані.
— Якщо ти признався, що це твої вірші, — вів далі начальник, — то написав їх на віялі, певно, хтось із твоїх друзів. Отже, кажи — хто саме?
— Почерк, — відповів Сю, — здається, Вана Цзо з Ічжоу.
Начальник звелів негайно послати людей, щоб арештували Вана Цзо. Коли того привели, начальник зустрів його гнівним криком так само, як і Сю кілька днів тому.
— Ці вірші, — відповів Ван Цзо, — попросив мене написати Чжан Чен з Іду, той, що залізними виробами торгує. Ван Чен, як він сказав, — його двоюрідний брат.
— Ось де він, негідник! — вигукнув начальник і звелів схопити Вана Чена.
На першому ж допиті той у всьому признався.
Сталося все це, виявляється, так. Ван Чен давно запримітив, що Хе, дружина Фаня, дуже гарна, і захотів зблизитись з нею. Але, про всяк випадок, вирішив діяти під чужим прізвищем. Фейціна всі тут добре знають, і сумніву щодо його вини ні в кого не буде. Для цього Ван Чен підстроїв так, ніби віяло, з яким він збирався на побачення, належить цьому чоловікові. «Пощастить, — міркував він, — признаюсь, хто я. Зазнаю невдачі — прикриюся чужим ім'ям». Як по правді, то він не сподівався, що справа дійде до вбивства.
Потайки перебравшись через мур, Чен увійшов до кімнати й почав приставати до жінки. Але він не знав, коли їй випадало ночувати самій, вона завжди клала собі під подушку ножа. Отож, прокинувшись, вона схопила Вана Чена за одяг, намацала ножа і звелася на ноги. Чен злякався й вирвав ножа у неї з рук, але жінка міцно тримала ґвалтівника за полу халата і увесь час кричала, скликаючи людей на підмогу.
Чен зовсім розгубився. Зопалу вдаривши жінку ножем, він вискочив на вулицю, кинув на землю віяло і побіг.
Таким чином, несправедливе звинувачення, що тяжіло над невинною людиною аж три роки, одного чудового дня було спростовано. Вся округа хвалила нового начальника за незвичайну мудрість, а Фейцін лише тепер зрозумів, що знак «Чжоу»[43] символізує слова «чекай щастя зсередини». А от збагнути, як начальнику пощастило докопатись до суті справи, він не міг.
Згодом хтось із міських вельмож, скориставшись зручною нагодою, спитав про це у самого Чжоу.
— Все вийшло дуже просто, — відповів той, усміхнувшись. — Переглядаючи папери, зібрані в цій справі, я звернув увагу на те, що Хе вбили в перших числах четвертого місяця, коли була темна ніч, ішов дощ. Отже, на вулиці було холодно, навіщо ж брати віяло з собою? Хіба може людина, якщо вона чимось заклопотана, обтяжувати себе зайвими речами, які тільки заважатимуть їй? Зрозумівши це, я здогадався, що все було зроблено навмисне.
43
Ієрогліф «Чжоу», що ним записано прізвище начальника, складається з прямокутника, всередині якого вписано ще один знак «цзі» — тобто щастя, удача.