Колись давно я проїжджав південним передмістям і сховався в одній крамниці від дощу. Там на стіні я побачив вірші. Манера письма та ж сама, що й на віялі. Таким чином я натрапив на слід колишнього студента Лі. Отже, завдяки цьому мені вдалося добратись і до справжнього злочинця...
Той, хто слухав його розповідь, радісно зітхав і висловлював Чжоу своє захоплення.
ЧЖАН ХУНЦЗЯНЬ, ЯКОМУ НЕ ЩАСТИЛО В ЖИТТІ
Чжану Хунцзяню з Юнпіна було лише вісімнадцять, а він уже встиг прославитись своєю вченістю на всю округу. На той час правителем Лулунської округи був Чжао, про якого говорили, що він дуже скупий і надто крутої вдачі. Люди натерпілися від нього багато лиха. До того ж це саме він власноручно забив палицею на смерть студента Фаня. Друзі покійного були страшенно обурені таким самочинством, бо знали, що Фань ні в чому не винен, і вирішили подати скаргу губернаторові. А написати гострий, викривальний текст попросили Чжана, умовившись, що за наслідки відповідатимуть всі гуртом. Той погодився.
Чжанова дружина, що походила з роду Фанів, була І гарна, й розумна. Довідавшись про намір студентів, вона почала відмовляти свого чоловіка.
— Ти ж сам добре знаєш, — сказала вона йому, — що ви, «молоді таланти», беретесь за якесь діло лише тоді, коли сподіваєтесь на перемогу, і не дай боже, щоб ви зазнали поразки. Якщо вам пощастить перемогти, то кожен з вас вихваляє свої заслуги до самого неба. А на випадок поразки ви розсипаєтесь у всі боки, мов черепки розбитого глечика, і спробуй вас зібрати потім. У цьому світі, де все тримається на силі та на грошах, важко домогтися правди. Крім того, не забувай, що ти сирота. Варто тобі спіткнутись — і тебе ніхто не врятує.
Чжан згодився з нею і вже почав каятись, що пообіцяв друзям. Він вибачився перед ними і, написавши їм чернетку, повернувся додому.
Канцелярія губернатора провела розслідування, і на цьому все затихло. Чжао дав чинам губернаторської управи доброго хабара, а студентів-скаржників звинуватили в приналежності до партії змовників і посадили до в'язниці. Потім Чжао вирішив знайти і того, хто «заніс на нього ножа». Прочувши, що його шукають, Чжан утік з дому.
Досягнувши кордону області Финсян, він раптом виявив, що в нього нема грошей. Вечоріло. Нерішуче тупцяючи посеред степу, він розмірковував, де б йому переночувати. Коли ж бачить, попереду видніється невелике село. Мерщій кинувся туди. Якась літня жінка саме вийшла до воріт, щоб заперти їх. Побачивши Чжана, вона спитала, що йому тут треба. Чжан повідав їй про свою скруту.
— Бачите, в чім річ, — стала пояснювати жінка, — ні за харчами, ні за постіллю діло не стане. Одна біда: в нашому домі немає чоловіків, і тому дати вам притулок незручно.
— Та я й думати не смію про таке щастя, — відповів Чжан. — Просив би тільки, щоб ви дозволили мені примоститися біля ваших воріт на той випадок, якщо на мене нападе тигр чи вовк. На більше я не сподіваюсь.
Тоді стара впустила його у двір, заперла ворота і дала йому оберемок соломи.
— Мені шкода вас як чужинця, — мовила вона, ніби вибачаючись, — чужинця, якому нема куди подітись. Але я пускаю вас без хазяйчиного дозволу. Отож, коли почне світати, ви рушите своєю дорогою. Бо якщо ваша панночка дізнається, то мені перепаде на горіхи.
Стара пішла, а Чжан підмостив соломи, притулився до муру і почав дрімати. Раптом прямо в вічі йому вдарило світло ліхтаря. З будинку на подвір'я вийшла стара, а за нею дівчина. Чжан миттю схопився на ноги, сховався в тінь і почав звідти стежити. Це була красуня років за двадцять. Дійшовши до воріт і помітивши там розіслану солому, вона одразу ж спитала стару, звідки все це тут взялося. Тій довелося сказати їй усю правду. Дівчина розгнівалась:
— Ти ж знаєш, що в нашому домі одні лише немічні жінки, як же ти посміла впустити сюди якогось волоцюгу? Де він?
Чжан злякався, виліз із своєї засідки і, підійшовши до ґанку, опустився на коліна. Дівчина стала розпитувати його, хто він, звідки родом. Обличчя її поступово лагіднішало.
— Добре, що нам трапилася людина освічена, культурна... — сказала вона. — Залишайтесь, я не заперечую. І все ж ця стара холопка мусила доповісти мені. Хіба можна з такою байдужістю приймати благородну людину?
З цими словами вона звеліла старій провести гостя до кімнати. А за кілька хвилин його запросили до столу. Вина й закуски відзначалися особливою вишуканістю, все довкола сяяло чистотою. Після цього на ліжко поклали гаптований килим та шовкову ковдру. Чжан був дуже зворушений таким піклуванням і тихенько спитав, як прізвище хазяйки.