— Прізвище наше Ші,— відповіла стара. — Глибокошановні батьки цієї панночки розпрощалися з цим світом, залишивши після себе трьох дочок. Та, яку ви бачили, — найстарша, Шуньхуа.
Коли стара пішла, Чжан побачив на столі «Канон Наньхуасця з коментарями»[*]. Він поклав його на ліжко, ліг сам і почав гортати. Несподівано розчинилися двері і до кімнати зайшла Шуньхуа. Чжан кинувся шукати одяг та черевики. Дівчина підійшла до ліжка і затримала його:
— Не треба, не треба!
Потім сіла поруч і густо почервоніла від сорому.
— Я знаю, — мовила вона, — що ви талановитий вчений і порядна людина, тому й хочу покласти на вас турботи про наш дім. Саме тому я вже не боюся, що ви мене не зрозумієте і будете засуджувати. Хотілося б одне знати: відштовхнете ви мене чи ні?
Чжан був збентежений такою відвертістю і зовсім розгубився. Не знаючи, як краще відповісти, він спромігся лише пробурмотіти:
— Не смію вводити вас в оману, але... Ваш покірний слуга залишив дома дружину.
— Це ще раз засвідчує вашу благородну щирість та глибоку відвертість, — відповіла дівчина, усміхнувшись. — А втім, це не має значення. Якщо я вам не бридка і ви не відчуваєте зневаги до мене, то завтра доведеться звернутись до свахи.
Сказавши це, Шуньхуа зібралася було йти, але Чжан простягнув руку і затримав її.
Дівчина залишилась.
Вона встала ні світ ні зоря, вийняла трохи грошей і дала Чжану:
— Візьміть собі на життя і можете йти. А увечері, будь ласка, знову приходьте. Тільки якомога пізніше, щоб хтось чужий вас не помітив.
Чжан робив так, як йому було велено: рано-вранці йшов куди-небудь блукати, а пізнього вечора повертався назад, і на протязі півроку це стало для нього звичкою.
Та якось він прийшов раніше, ніж завжди, і, опинившись на тому місці, не знайшов ні села, ні будинку. Це його так здивувало, що він почав нервово походжати туди-сюди. Аж раптом чує голос старої:
— Щось ви сьогодні дуже рано.
Не встиг він і оком змигнути, як все стало на своє місце: і будинок, і село, а сам він, як і належить, був уже в кімнаті. Він здивувався ще більше.
Назустріч йому вийшла Шуньхуа і, весело всміхаючись, спитала:
— Ви, здається, запідозрили мене в чомусь? Гаразд, признаюся щиро: я — свята лисиця-перевертень. Те, що ми з вами зустрілися, самою долею нам приречено. Але коли ви дивитиметесь на мене як на якесь чудовисько, то давайте розійдемося назавжди.
Чжан був настільки закоханий у неї, що й не думав розлучатися, і одразу ж заспокоївся. А вночі повів таку розмову:
— Оскільки ти, люба моя, свята, то, певне, будь-які відстані для тебе не перешкода. Твій нікчемний студент ось уже три роки як пішов з дому, а спогади про дружину та дітей ніколи не полишають його серця. То чи не можеш ти хоч раз зводити мене додому?
Дівчині, очевидно, не сподобалася така заява.
— Бачу я, — відповіла вона, — що у мене почуття любові і приязні набагато глибші, ніж у вас. Живете з однією, а думками линете до іншої... Виходить, всі ваші палкі обійми були облудливими та нещирими!
— Та що ти, люба моя, хіба можна таке говорити? — намагався виправдатись Чжан. — Ти ж знаєш, як у тому прислів'ї сказано: «Подружжям стають в одну ніч, а дружба та любов на все життя!» Коли буду вдома, то через кілька днів почну й за тобою скучати, як зараз за тією. Невже б ти мала приємність, якби я, дивлячись на нове, забував усе старе?
Дівчина знову всміхнулась:
— Так знайте, що я дуже самолюбна і хотіла б, щоб мене ви ніколи не забували, а інших — назавжди викинули з голови. А втім, якщо вам кортить побувати дома, то це не так вже й складно. Адже до вашої домівки звідси всього кілька кроків.
З цими словами вона вхопила його за рукав і потягла за ворота. На вулиці було зовсім темно, і Чжан, вагаючись, затупцював на місці. А дівчина рішуче тягла його вперед. За кілька хвилин вона сказала йому:
— От і прийшли. Ви заходьте, а я поки що тут погуляю.
Чжан зупинився і почав уважно приглядатись. Так і є — перед ним ворота рідного дому! Він переліз через напіврозвалений мур огорожі і опинився на подвір'ї. Бачить — у кімнаті ще блимає свічка. Постукав у двері.
— Хто там? — спитали зсередини.
Чжан пояснив. У кімнаті хтось узяв свічку, підійшов до дверей, відімкнув їх. І справді, це була його дружина Фан! Вражені й зворушені до глибини душі, вони побралися за руки і пішли за занавіску. Бачить Чжан, а на ліжку лежить дитина.
«Канон Наньхуасця з коментарями» — знаменитий філософський трактат, до якого увійшло багато цікавих притч; його автор — даоський мислитель IV ст. до н. е. Чжуанцзи.