Поки вони отак розмовляли, невістка підігріла вино, приготувала вечерю і поставила все на стіл. Щастю й радості Чжана не було меж.
Кілька днів після нього він пролежав у спальні, боячись, щоб хто-небудь не дізнався про його повернення. Та якось пізно увечері на вулиці залунали людські голоси, потім почувся різкий стукіт у ворота. Наполохане подружжя схопилося з ліжка.
— А чи немає у них задніх воріт? — запитав хтось. Дружина злякалася ще дужче, миттю відчепила двері і приставила їх замість драбини до муру. Коли Чжан утік, вона нарешті підійшла до воріт і спитала, в чому річ. Виявляється, прийшли посланці, щоб привітати її з появою «нової знаменитості»[48]. Серце жінки сповнилося радістю, і водночас їй стало прикро, що Чжан, мабуть, уже далеко звідси.
Усю ніч Чжан ішов то густою травою, то продирався крізь колючі чагарі. Він дуже поспішав, тому не вибирав дороги. І тільки на світанні, зовсім знесилівши, раптом подумав, що йому слід було б простувати на захід. Спитав у перехожого й довідався, що недалеко звідси пролягає дорога до столиці.
Чжан зайшов у якесь село, маючи намір продати що-небудь з одягу і попоїсти. На одній з вулиць побачив високі ворота, а поряд на мурі було приклеєно аркуш паперу. Підійшов ближче і прочитав, що один з членів родини Сюй, яка тут жила, нещодавно витримав екзамена на сяоляня.
Поки Чжан стояв, читаючи об'яву, на вулицю вийшов старий. Чжан вклонився йому і коротко розповів про своє становище. Старий вирішив, що незнайомець, певно, чоловік культурний і освічений, а не якийсь там жебрак, запросив його до господи і став пригощати. Тоді поцікавився, куди гість іде. Чжан сказав, що вчителює в столиці, та коли повертався додому, на нього напали грабіжники. Старий умовив Чжана залишитись у нього і вчити молодшого сина грамоти. Чжан і собі спитав господаря, хто він такий і де служить. Виявилося, що той колись був великим чиновником у столиці, а тепер пішов у відставку і живе тут, а екзамени в столиці складав його небіж.
Десь через місяць молодий учений приїхав додому разом з одним юнаком і сказав, що це його товариш по навчанню Чжан, родом з Юнпіна. Юнакові було років вісімнадцять-дев'ятнадцять. Чжан почув прізвище гостя та де він народився, і в голові промайнула думка: чи не його це часом син. Проте людей з таким прізвищем у їхньому містечку було багато, тому він не став допитуватись.
Надвечір молодий Сюй розв'язав свої речі й витяг список тих, хто цього року витримав екзамени. Чжан теж поцікавився і взяв у нього аркуш. Перебіг очима: так і є — то його син! З очей мимохіть покотилися сльози. Всі, хто був у кімнаті, з подивом кинулися до нього, стали розпитувати.
— Чжан Хунцзянь[49], — сказав він, показуючи на своє ім'я, — це я!
І докладно розповів про свої колишні поневіряння. Син обняв батька і голосно заплакав. Старший і молодший Сюї почали їх утішати, поки у тих нарешті не проясніли обличчя.
Старий, не гаючись, послав кільком впливовим сановникам золота, шовку та листи з проханням припинити справу Чжана в суді, і батько з сином разом поїхали додому.
Відтоді як Фан дізналася, що син успішно склав екзамени, її невідступно переслідувала думка про чоловіка: живий він чи, може, загинув де-небудь. А коли стало відомо, що молодий Сюй уже дома, тривога про рідну дитину ще більше заполонила її серце. Та невдовзі батько з сином, ніби з неба впавши, зайшли в дім, і вона була настільки приголомшена цією несподіванкою, що заспокоїлася лише після того, коли вони розповіли, як випадково зустрілися в будинку Сюя. Загальній радості не було меж.
Батько того волоцюги, який свого часу стежив за Фан, дізнавшись, що її син став ученим, більше не смів і думати про помсту. Чжан повідав йому про свої страждання, яких зазнав за всі ці роки, і старому навіть соромно стало перед сусідом. А Чжан ставився тепер до нього з особливою люб'язністю. Відтоді вони ніколи не сварилися.
ПТАШИНА МОВА
В одне з сіл в окрузі Чжунчжоу зайшов чернець-даос і попросив, щоб йому дали поїсти. Втамувавши голод, він уже було зібрався йти, та раптом почув, як у саду заспівала іволга, і сказав господареві, щоб той берігся вогню.
— А в чім річ? — поцікавився господар.
— Бачиш, пташина сказала: «Велика пожежа... Важко врятуватись... Небезпечно».
Селяни, які юрмилися коло двору, почали весело реготати, і хазяїн не звернув уваги на попередження.
Наступного дня й справді спалахнула пожежа. Полум'я хутко перекинулося на сусідні оселі, і кілька садиб згоріло дотла.
49
В екзаменаційний диплом вписували весь найближчий родовід кандидата, а ім'я батька стояло після імен предків.