Селяни були дуже здивовані і вирішили, що то був не простий чернець, а якийсь святий. Кілька чоловік кинулися за ним услід і, наздогнавши його, почали величати святим.
— Я всього-на-всього знаю пташину мову, — заперечив даос. — Який я святий?
Саме цієї миті на дереві неподалік заспівав чорноквітник.
— Про що він співає? — спитали селяни.
— А ось про що:
Шостого народили, Шостого народили,
А чотирнадцятого та шістнадцятого Будуть ховати!
Мені здається, що в тому дворі народилися двійнята. Сьогодні у нас десяте число. Не мине й п'яти-шести днів. як обоє помруть.
Розпитали людей: справді, два хлопчики. А потім вони повмирали саме тоді, як напророчив чернець.
Начальник повіту, почувши про цей дивовижний хист даоса, запросив його до себе в гості. В цей час через двір проходили качки. Зрадівши нагоді, начальник запитав ченця, про що вони крячуть. Той відповів:
— Ваша вельможність, у вас у внутрішніх покоях, певно, сварка розгорілась, бо качки кажуть:
Ках! Ках! Ках!
Ти завжди до нього липнеш!
Ні, це ти липнеш!
Начальник пройнявся глибокою повагою до ченця. Адже його дружина та наложниця безперестанку лупцювали одна одну. Рятуючись від їхньої оглушливої лайки, він саме недавно вискочив звідти.
Повітовий начальник залишив даоса при своїй канцелярії і ставився до нього з великою повагою і привітністю.
Чернець час від часу прислухався до пташиного співу і нерідко вдало його розгадував. Був він чоловіком простим, некультурним і ніколи не добирав висловів, завжди казав те, що думав, ні на кого не зважаючи. А начальник був страшенно зажерливий, і всі речі, які йому підносили як хабарі, міняв на гроші. Сиділи вони якось з даосом на подвір'ї, і повз них знову проходили качки. Начальник звернувся до ченця з тим самим питанням. Той відповів:
— Цього разу птахи кажуть інше. Тепер вони стали вашими рахівниками!
— І що ж вони рахують?
— А ось що:
Свічок з воску — сто вісім,
Перлин — тисяча вісім.
Начальник зніяковів. Даос помітив це і попросив дозволу піти, але той не схотів його відпускати.
За кілька днів начальник запросив гостей. Раптом закувала зозуля. Гості почали розпитувати даоса.
— Зозуля сказала, — відповів той, — «Втратить місце — піде звідси».
Присутні від несподіванки зблідли та так і позаклякали на місці.
Начальник скипів від гніву і одразу ж прогнав даоса.
Однак минуло небагато часу, і начальника за користолюбство справді прогнали.
Гай-гай! А попереджав же святий чоловік! Та одурманений своєю владою начальник не зрозумів перестороги і не отямився вчасно!
ЯК ЦЗЯ ФЕНЧЖІ СТАВ БЕЗСМЕРТНИМ
Цзя Фенчжі, що жив у Пінляні, жодного разу не здалося скласти екзамен, хоч своїми здібностями та грамотністю він прославився чи не на всю округу.
Ідучи якось дорогою, він зустрів сюцая, що назвався Ланом. Тримався сюцай по-простому. Під час розмови з'ясувалося, що й погляди їхні багато в чому співпадають, тому Цзя запросив Лана до себе в гості. Дома він показав йому всі свої твори, написані для екзамену, і попросив оцінити. Лан уважно перечитав твори, проте хвалити їх дуже не став.
— Цього досить, щоб скласти початкові екзамени, але в окрузі чи деінде й на останнє місце важко сподіватись, — сказав він.
— Що ж мені робити? — затурбувався Цзя.
— Чи варто вам говорити, що людині гордій, яка ні перед ким не схиляє голови, в Піднебесній взагалі неможливо досягти успіху, і навпаки: тим, хто вмів підлеститись і покірно зігнути спину, доступно все, — відповів Лан і навів для прикладу кількох авторів.
Цзя засміявся, почувши прізвища тих, кого зневажав за їхню писанину, і мовив:
— Твори справжніх учених мусять бути безсмертними, жити в віках і завжди вабити до себе людей, мов смачні рідкісні наїдки, розставлені на столі. А ще можуть створити ці лакузи, що тільки й дбають про те, як здобути собі славу та почесті і пригрітися в палаці якого-небудь можновладця.
— Ні, не згоден, — заперечив Лан. — Яким би прекрасним твір не був, але він так і залишиться невідомим, якщо у автора немає імені. Коли ви збираєтесь тримати свої праці в цьому кабінеті до кінця днів своїх, то про що може бути мова? Коли ж ні, то не сподівайтесь, що ті, хто сидить за бамбуковою завісою і кого ви так зневажаєте, стануть іншими, прочитавши ваші твори.
Цзя промовчав.
— Наскільки молодість самовпевнена! — вигукнув Лан і, всміхнувшись, розпрощався.
Тієї осені Цзя знову провалився на екзамені і зовсім було занепав духом. Потім згадав про свою розмову з Ланом, дістав твори авторів, про яких було тоді згадано, і почав читати. Але не встиг ознайомитися з першим, як голова обважніла і захотілося спати. Охоплений тривогою за своє майбутнє, він не знав, за що йому тепер взятись.