— Я іноді заходив до їхнього кафе,— сказав Клод Флорану.— Вони мають такий кумедний вигляд, коли, сидячи з своїми люльками, базікають про двірські бенкети, наче їх запрошують туди... Той хлопчина, що живе з Сар’єттою,— знаєте? — дуже сміявся нещодавно з Гавара. Він називає його дядьком... А коли Сар’єтта зайшла за Жюлем, їй довелося платити за нього; і взяли з неї аж шість франків, бо Жюль програв на більярді вгощення... А гарна дівчина Сар’єтта, правда?
— Та ви, як бачу, он який! — промовив, усміхаючись, Флоран.— Кадіна, Сар’єтта і, мабуть, є ще й інші?
Художник знизав плечима.
— Помиляєтеся,— відповів він.— Мені жінки зовсім не потрібні; з ними надто багато клопоту. Я навіть не знаю, що з ними робити; мені завжди було страшно підійти до них... На добраніч, лягайте спати. Якщо ви колись станете міністром, я даватиму вам поради у справі прикрашення Парижа.
Флоран мусив відмовитись од думки зробити собі з Клода слухняного учня. Це його засмутило, бо, незважаючи на благородне засліплення фанатика, він відчув нарешті навколо себе атмосферу ворожості, що з кожною годиною згущалася. Навіть у Мегюденів він зустрічав більш холодний прийом. Стара стиха глузувала, Мюш не слухався, красуня Нормандка виявляла раптову досаду, коли, присуваючи свій стілець до його стільця, не могла добитися, щоб він не був стриманий. Молодиця навіть сказала якось учителеві, що вона йому, мабуть, набридла, а він тільки посміхнувся ніяково на ці слова, так що вона сердито сіла по другий бік столу. Флоран також утратив приязнь Огюста. Ковбасник-підмайстер не заходив більше до його кімнати, коли ввечері підіймався до себе на мансарду лягати спати. Він був переляканий чутками, що ширилися про цього чоловіка, з яким він раніше не боявся просиджувати в зачиненій кімнаті ,аж до півночі. Огюстіна взяла з свого нареченого слово, що він більше не буде такий необережний. А Ліза остаточно розізлила молодих, попросивши їх відкласти весілля, доки кузен не звільнить кімнату нагорі; господиня не хотіла відступати новій продавщиці свого кабінетика на першому поверсі. Відтоді Огюст почав бажати, щоб «каторжного швидше засадили». Він підшукав ковбасну, про яку мріяв, хоч і не в Плезансі, а трохи далі, в Монружі. Торгівля свинячим салом ставала вигідною. Дурненька гладуха Огюстіна говорила, заливаючись сміхом, що вона особисто готова переїхати. Недивно, що вночі при найменшому шумі підмайстер прокидався і радів, уявляючи собі, що це нарешті прийшла поліція арештовувати Флорана.
У Кеню-Граделів про це не говорили. За мовчазною згодою персонал ковбасної ані словом ненатякав господареві про те, що чекало Флорана. Кеню, трохи засмучений тим, що жінка з братом посварилися, втішався, перев’язуючи ковбаси та солячи шматочки сала. Іноді він з’являвся на порозі крамниці, виставляючи своє просте, червоне лице, що сміялося поверх білого фартуха, який обтягував його черево. Він і гадки не мав, що його поява дає ще більше матеріалу для пліток на ринку. Ковбасника жаліли, казали, що він схуд, дарма що був неймовірно товстий; інші, навпаки, закидали йому, що він не схуд від сорому за такого брата. А Кеню, наче обдурені чоловіки, що останніми довідуються про порушення своїх подружніх прав, перебував у щасливому незнанні й був зворушливо веселий, коли, зупинивши на тротуарі котрусь сусідку, питав, чи подобався їй той італійський сир, який вона вчора купила в нього, або холодець із свинячої голови? Сусідка жалісно поглядала, мов хотіла його втішити, наче всі свині, м’ясо яких потрапило до ковбасної, хворіли жовтухою.