Флоран залишився сам. Спочатку він зрадів цьому. Відтоді, як мадам Франсуа підняла його на вулиці Нейльї, він перебував у стані сонливості і терпів муки, що не давали йому ясно усвідомлювати все навколишнє. Нарешті він був вільний, і йому захотілося розворушитися, скинути з себе нестерпний кошмар велетенських запасів харчів, який переслідував його. Але голова його залишалась порожньою, і в глибині свідомості він знаходив лише невиразний страх. Ранок світлішав. Тепер кожен міг побачити Флорана, тому він почав оглядати свої жалюгідні штани й сюртук. Він застебнув свій редінгот, почистив штани від пилюки і постарався надати собі пристойного вигляду, йому здавалося, що його чорне лахміття голосно промовляє, звідки він прийшов.
Флоран сів на лаву поруч з нещасними голодранцями, нічними волоцюгами, які прийшли сюди, чекаючи ранку. Ночувати на ринку — це велике щастя для таких безпритульних. Двоє поліцаїв, ще в нічній формі, в плащах та кепі, ходили поруч туди й сюди по тротуару. Щоразу, проходячи повз лаву, вони, заклавши руки за спину, поглядали на здобич, яку відчували в цих голодранцях. Флоранові здалося, що вони впізнали його і змовляються про те, щоб його арештувати, йому зробилося страшно. Він відчув божевільне бажання встати і втекти. Але не смів поворухнутись і не знав, як йому піти. А погляди, які раз у раз кидали на нього поліцаї, їх повільне й спокійне спостерігання були для Флорана справжніми тортурами. Нарешті він встав з лави, насилу втримуючись, щоб не кинутися щосили бігти, і почав повагом відходити, зіщулившись від страху, що ось-ось грубі руки поліцаїв ухоплять його ззаду за комір.
У Флорана була тепер одна тільки думка, одна потреба— віддалитись од ринку. Він зажде й пошукає потім, коли тут буде вільніше. Три вулиці, що виходили на перехрестя,— Монмартр, Монторгейль і Тюрбіго,— були захаращені різними повозками, а тротуари завалені овочами. Тоді Флоран пішов навмання до вулиці П’єр-Леско, але та частина ринку, де продавали крес-салат і картоплю, здалася йому непрохідною, і він вирішив піти вулицею Рамбюто. Проте на Севастопольському бульварі він натрапив на таку масу хур, візків і шарабанів, що йому довелося повернути назад, щоб пройти вулицею Сен-Дені. Тут він знову застряг у городині. По обидва боки панелі торговці ринку розкладали свої товари на дошках, покладених на високі кошики; знову ринув потік капусти, моркви та ріпи. Ринок був переповнений до краю. Флоран спробував вийти з цього потоку, що, здавалось, переслідував його. Він хотів пройти вулицею Косонрі, вулицею Берже, сквером Дезінносан, вулицями Феронрі і Ринковою і, нарешті, зупинився у відчаї, ошалілий, нездатний вирватися з цього зачарованого кола зелені, що почало, кінець кінцем, крутитись круг нього, обплутуючи йому ноги тонкою травою. Вдалині, аж до вулиці Ріволі і майдану Ратуші, безконечні ряди коліс і запряжених коней губились у купах навантажуваного товару; великі хури везли товар для городників цілого кварталу; шарабани, боки яких тріщали від вантажу, від’їздили до передмість. На вулиці Пон-Неф Флоран остаточно заблудився, наткнувшись на стоянку ручних візочків; там рознощики прикрашали свої пересувні виставки. Між ними Флоран упізнав Лакайля, що йшов вулицею Сент-Оноре, штовхаючи поперед себе тачку з морквою та цвітною капустою. Флоран пішов за ним, сподіваючись, що той допоможе йому вибратися з метушні. Брук зробився слизький, дарма що стояла суха погода. Купи артишокових стеблин, листя та гички валялись під ногами, і ходити було небезпечно. Флоран спотикався на кожному кроці; Лакайля він загубив на вулиці Вовільє. З боку Хлібного ринку вулиці теж були заставлені возами та візками. Флоран вже не намагався пробиратися вперед; ринок знову захопив його, і потік поніс його назад. Він поволі вернувся і знову опинився на площі Сен-Есташ.
Тепер Флоран чув безперервний стукіт коліс, що долітав з ринку. Париж розжовував куски для свого двомільйонного населення. Це було ніби велетенське серце, що гарячково пульсувало і розносило по венах живлющу кров; здавалось, лунав стукіт величезних щелеп, шалений шум машини, створеної для постачання продовольства зажерливому місту,— починаючи від ляскання батога перекупників, що їхали на ринки своїх кварталів, і кінчаючи човганням капців бідних жінок, що ходять з кошиками від дверей до дверей, пропонуючи салат.
Флоран увійшов в один з критих проходів зліва, між чотирма павільйонами, велику й нерухому тінь яких він помітив ще минулої ночі. Бідолаха сподівався знайти собі там якийсь притулок. Але тепер і ці павільйони прокинулись, як і інші. Він пройшов до кінця вулиці. Швидко під’їздили вози, заставляючи пташиний ряд клітками з живою птицею і чотирикутними кошиками, де різану птицю було накладено в кілька шарів. На протилежному тротуарі з інших підвід вивантажували цілі туші телят, загорнуті в полотно і покладені на бік, мов сонні діти, в довгасті кошики, звідки стирчали тільки чотири розчепірені, закривавлені культяпки. Тут були й цілі туші баранів, і четвертини волових туш, стегна й лопатки. Різники у великих білих фартухах штампували м’ясо, підвозили його, важили й розвішували на гаках в оціночному залі. Притиснувшись лицем до залізних грат, Флоран дивився на ряди розвішаних туш, на червоне м’ясо волів та баранів, на телят блідішого кольору з жовтими плямами жиру та жил, з розпоротими черевами. Звідти він пройшов до відділу тельбухів, між білявими телячими головами та ногами, акуратно згорнутими кишками в коробках, мозками у плескатих кошиках, обережно складеними вряд кривавими печінками, синюватими нирками. Він зупинився коло довгих візків на двох колесах, під парусиновим круглим навісом; на них привозили розрубані навпіл свинячі туші і підвішували їх на гаках по обидва боки гратів над солом’яними устілками. Відкриті задки цих візків, на яких яскравими барвами палало оголене м’ясо, нагадували освітлені катафалки або скінії; а на солом’яній підстилці стояли бляшані коробки, повні крові, що стікала з свинячої туші. Тут Флорана охопила глуха злоба; нудотний запах різниці, їдкий сморід тельбухів став йому нестерпним; він вийшов з критого проходу, зважившись ще раз повернутись на вулицю Пон-Неф.