Ми малі, чекаємо коли Бабуся нас позве бо їй жіночка конХфет та цукру принесла. А Бабуся завжди пригощає цукерками.
Нарешті Бабуся ворухнулась та заблимала зеленими очима які колись у молодості були карі, навіть чорні!
-Ба! Цукерок дашь?
Бабуся поспішно достає хустинку, зв'язану в торбочку, а там смаколикі. Ми чекаймо.
–Ба!
–Що Лялечко?
–Розкажи щось.
Лице Бабусі за всім сумне.
–Як Ви подорослійшаєте, прийде час коли грошей не буде.
Ми регочемо.
–Ба, їх і так не вистачає. Оно, мамка каже так. А то ще й не буде? – Виплющую Я очі.
Бабуся тяжко качав головою.
–Картки. – І наче щось в стареньких руцях круте.
–? – Ми не розуміємо.
–Такі картки плоскі замість грощей. Люди приходять до магазину і дають, ті картки дивляться, перевіряють і наче на хліб міняють. Страшно.
Ми вже не сміємося. Нам дивно.
Як це може бути? Гроші є гроші. Одне діло які вони: металеві, паперові, а може й з золота чи срібла?
-Ні, не металеві, ні… Я не розумію що то за матеріал. – Відповідає Бабуся, прикриває очі і щось круте руками, наче мацає пальцями, дотепно.
Ми розгортаємо цукерки і їмо жадібно. Бо шоколадні! Руки грязні, ми теж бо пів дня на річці гоняли мотиля. Сітки, хлопці ставили.
Бабуся більше нічого не каже, то ми йдемо собі.
Проходять люди біля Бабусіної хатинки. Вітаються, хтось низенько вклін робить, хтось так але з повагою.
Мою Бабусю поважають майже всі, а хтось навіть боїться. Для більшості, Вона помічниця та рятівниця, порадниця для когось "чорнорота відьма ". Кожному своє але люди знають, хто Вона така! Тому краще не сваритися.
Наприкінці тиждня, до Бабусі жіночка поспішає, дитинку за ручку тоненьку тримає та кошика з яйцями несе і свічечкі. Все ясно, будуть "яйцями катати".
Чекаймо. Одна година, третя, четверта. Довго то було. Нарешті жіночка з дитиною вийшла.
Ми до хати.
–Втомилася Я дітки. Там пиріжки на приступках, поїжте.
Ми туди і справді, ціла виварка пиріжків з капустою та картоплею. Ото свято!
В вечері, Бабусі не добре.
–Може швидку?
Мовчить.
–Ба?
Мовчить.
Не знаю скільки часу так пройшло.
У кімнаті Бабусине хлюпання носом чується.
–Ба? Ти що? Плачешь?
–Ой дитинко. Так страшно що воно далі буде.
–А що буде?
Деякий час мовчить, а після каже.
-Живі мертвим заздрити будуть! Гниття заживо, хвороби невідомі. Стогнання, сльози, біль.
–?
–Якби Я могла сказати але навіть слов таких немає.
..............
Бабушка много чего рассказывала. Только с возрастом пришло понимание и пазлы сложились в полноценную картину, некогда недосказанную и непонятную.
И вправду, откуда старой женщине было знать, что такое "мировая сеть интернет ", что это за "кредитные карты" из пластика и что приговит нам развитие цивилизации призванное якобы улучшить качество жизни населения планеты.
Может быть позже, Я напишу другую историю о других Бабушкиных рассказах. Может быть. Пока еще рано. Но ведь даже если Ты что-то знаешь наперед, не факт что истолкуешь верно и примешь нужные меры.
Как показывает нам история… "как ныне збирается Вещий Олег, помстить неразумным хазарам "… помните? Пушкин так исторические факты изложил в поэмме. И ведь знал Олег все наперед, да разве это ему помогло?
Но всеже, прислушивайтесь к словам стариков. Они имеют опыт и как знать, вдруг и пригодится, вдруг.
"Сказка ложь, нет, в ней намек, это жизненный урок!"
5 «Свадебный наряд»
Все у Анастасии и Петра к свадьбе шло. Да у сельчан и сомнений не было, что осенью всем селом на свадьбе доброй погуляют, к зиме ближе. Приготовления уж полным ходом шли.
Настя, по выходным, даже в город специально выбиралась, чтобы прикупить «всякого нужного», чего в селе не сыскать, редкого товару, дефицитного. Подружки вроде, как и радовались за нее, а в тоже время и завидовали.
Первой причиной зависти, было то, что Петр самый видный парень на деревне и перспективный, как сейчас принято говорить, а второе, что самая первая, именно она, Анастасия, из всех подружек, под венец пойдет, а некоторые-то из девчонок, даже еще и не целовались ни разу. Ну как тут не завидовать?
И говорила мать дочери, что, мол, Насть, ты поскромнее будь, не светись ты как елка новогодняя, не хорошо это, поскромнее себя веди. Да кто ж слушает? А тем более такое событие впереди важное, в жизни каждой девушки.
Да-да, это сейчас девушки предпочитают замуж попоздже выходить. Сначало образование, потом утвердиться в жизни, обустроиться, опыту набраться и уж когда свою состоятельность и независимость почувствуют, то можно и того единственного искать, с кем и в огонь и воду и до конца дней своих, как говорится. Оно и правильно, времена другие. Но вопрос женитьбы и замужества, не имеет какого-то четкого «скрипта». На самом деле, разные ситуации бывают. А тогда, в конце 60-х, время другое было. И не спорьте, коли не знаете!