То була їхня ідея, хлопців-філософів, я розповіла їм, а тоді показала кілька фотографій, вони зацікавилися. Вони сказали, що це філософські роботи, на стику мистецтва і мислення, мабуть, це так. Для мене це було відкриття, через неї я ще більше зблизилася з Євгеном. Ні, Євгена вона не знала. Вони ніколи не бачилися. Схоже, Євген не здогадувався, що в його батька інша жінка, як і не підозрював, що в нього не одна, а дві сестри. Ще одна сестра, набагато молодша від нього. Я впевнена, що він зрадів би їй.
Мовби створювали світ, наче він там продовжував жити; так, наче вони ніколи не розлучались. Він не закінчував художніх шкіл і не крутився в мистецькому середовищі, Євгенів батько — самоучка, який добував матеріал з себе, воно все в нього западало, а потім він черпав його звідти. Водночас, його роботи вільні від наївності того, хто береться за пензель, не маючи образотворчої освіти. Одного дня він пішов у себе, щоб вийти з таким несподіваним набутком: несподіваним передусім для нього самого. Наче картини чекали всередині нього. Так, ніби внутрішній світ — сховище, в якому все є, однак не кожний наважиться туди зазирнути або йому це просто ніколи не сяйне, що туди можна увійти і що він — комора себе самого. Людина боїться себе і тікає від себе. Інколи здається, люди розминаються з собою, так як проходиш повз друга, не помітивши його в дрібʼязковій заклопотаності. Можливо, більшість людей. По-моєму, знайти себе — найважливіше: призначення, покликання — називайте, як хочете. Це і є достатня мотивація і зміст усього, що робиш.
Євгенів батько зрозумів, хто він, і відкрив у собі це нове, наче друге дихання — щось, чого в ньому, здавалося б, ніколи не було, а потім раптом настав його час. Людина може відкрити себе і в дорослому віці, навіть старцем на порозі смерті. Ні, батько Євгена не був старцем. З Євгеновою матірʼю вони дуже рано одружилися, і в них рано народилися діти. Мабуть, вони кохали одне одного.
Він малював не на продаж. Його мистецтво не комерційне і тим приголомшливе. Одна з робіт зображає інженера перед кульманом, проте його погляд зосереджений не на кресленні, а здивовано піднятий до ластівки, що, мов із сильця, випурхнула з мережива густих геометричних ліній, що зображали деталь складної конструкції, сама мовби зіткана з них; ніби частина ліній, відламавшись від місця, де їх на картині бракує, ожила, перетворившись на птаха. Інженер наче прощається з професією, якій віддав частину життя.
Картини він продавав рідко, наскільки це необхідно було, щоб забезпечувати прожиття, а витрачав він вкрай мало: комунальні послуги, сякий-такий харч, найбільше, однак, на фарби та ще книжки, які він, утім, купував украй рідко — в нього була велика бібліотека, власна, яку він зібрав значно раніше; він був одним з нечисленних читачів обласної книгозбірні; художніх книжок він майже не зичив, за винятком тих, в основі яких лежав особистий досвід авторів. Думаю, він не шкодував розлучатися з картинами, причина полягала в іншому. В Євгенового батька було драматичне дитинство — щось колись трапилося, від чого над його бровою залишився шрам, наче хтось хотів розсікти її, як ото розтинають дощового хробака.
Мені здається, Євгенів батько створював світ, щоб у ньому жити; віддати картину — це так ніби віддати частину дороги, якою йдеш. Частину своєї оселі, своєї кімнати — частину себе. Він знав, що цього ніхто не зрозуміє, крім нього. Проте картини мали самоцінну вартість, вони відкривали щось цілком інше, вони відходили від його інтерпретації, покидали його особисту історію — схоже, цього він якраз стерігся. Зате вони оповідають свої, самостійні сюжети. Хлопці кажуть, що в них закладений колосальний потенціал. Вони залюбки тлумачать їх. Одного з них вона надихнула на філософський есей. Так, ми плануємо опублікувати альбом, есей відкриватиме його — притомнішого вступу годі побажати. Каталога ми не публікували — ми просто не встигли все вповні розібрати. Не встигли розібратися в ньому. Це — світ, універсум; не на один день. Потрібен час, щоб його осмислити і впорядкувати.
Вона прийшла тієї миті, коли він робив розпис. Та жінка, з якою в нього народилась донька. Вона прийшла туди, наче в гавань, мов до корабля, який Євгенів батько взявся відновити — повертав у нього життя по тривалому запустінні. Наче вони лаштувались у плавання. Йому бракувало образу жінки, дівчини Ісуса Христа, й ось вона зʼявилася. І хоча Ісус йде своїм шляхом, зрозуміло, що між нею і ним існує звʼязок. Що це його дівчина. Що зближує їх любов. Жінка на розписі — вагітна.
Тож Євген мав ще одну сестричку. Ганнуся випромінює допитливість і прихильність, мов сонце тепло. В неї не згинається ліва нога і ліва рука майже не рухається — частковий однобокий параліч; при цьому дівчинка навчилася пересуватися так, що це майже не впадає у вічі. Її каліцтво вроджене — наслідок шоку, пережитого її матірʼю під час вагітності. Ми познайомилися в Києві і відразу заприязнилися, вони приїхали туди вдвох. Жінка приїхала шукати Євгена. Вона навіть не знала, який він з вигляду.