В нього залишилося кілька книжок, які він не встиг здати, й ось вони лежали перед бібліотекаркою. Їхнього сина буде позбавлено права користуватися книгозбірнею — чи їм це відомо? Його батьки стояли і мовчки слухали. Не те щоб я пнувся зі шкіри, просто на більшість книжок нам було досить одного-двох днів — прочитати, обмінятися ними, а потім учасно здати. Я проковтував їх, як халву, лише розбуркуючи апетит. Найцікавіші місця ми зачитували до дір, змагаючись, хто більше і — головне — точніше запам’ятає. Здавалося, він фотографував написане.
Ніби втратити життя — не так страшно, як позбутися читацького квитка. А скільки неймовірних книжок, яких йому вже ніколи не прочитати! Якими я тамував і не міг потамувати спрагу, впевнений, що в нього вони також викликали б захват. Найвиразніші пасажі я декламував уголос — так ніби він міг почути мене. Ми вважали себе найофігеннішими читаками.
Життя розкрилось переді мною у вигляді бібліотеки, куди я йшов по дні, враження, ситуації, парадокси, досвід, як до справжньої книгозбірні — по книжки. Їх можна було отримати, здавалося, нелімітовано і назавжди. Жодних чотирнадцяти днів і вікових обмежень. В одинадцять воно знайомило з убивством, тоді як із книгозбірні кримінальні романи видавали лише дорослим. Згадуючи про нього, я почувався злодійчуком, змушеним красти, чим інші користувалися без вагань і тим більше докорів. Невдовзі моєю настільною книжкою стала любов.
Я зичив їх знову і знову, ті самі видання, відмовляючись, коли їх не було, від інших, чим накликав на себе підозру, особливо, коли вони були розкішніше оформлені та проілюстровані. Коли я приходив наступного разу, бібліотекарка прошивала мене ɣ-промінням безкомпромісного погляду, не менш прискіпливо потрошачи стосик у пошуках вирваної сторінки, якого-небудь знаку, слова, натяку — чогось, що було би не так, доки одного разу я свідомо пошкодив шмуцтитул, звільнивши її і себе від мук. А був момент, коли я був таємно закоханий у неї!
Дещо пізніше книжка стала мені в пригоді. Підручник хімії, якому я довірив любовний лист, сподіваючись від нього сприяння й мовчання. А міг же ж попасти до чужих рук! Ось адресатка обережно розправила картатий, видертий із зошита на вісімнадцять аркушів, призначеного для класних робіт, листок. Вона читала його вічність, а може й довше, ніби там не десяток, а мільярди речень, примушуючи мене корчитися, мов сірник у породженому ним самим полум’ї.
Не бажаючи бути заскоченим у такому обвуглено-покрученому стані, я пірнув за найближчий стовп, наче придуманий для таких ситуацій. Приміщення, мов створене, щоб ставити «Ромео і Джульєтту», а ґалерея правила б за італійський балкон. Проте замість любовних зітхань там у найкращому разі шелестіли газети — сухо, як восени листя. Головний читальний зал обласної бібліотеки, доступний нарешті й для нас, старшокласників.
Й ось я натрапив на твою косметичку, а в ній — на той давній лист. Як недоладно він звучить! Що за неоковирне белькотіння... Як воно взагалі тримається купи? Невже це я отаке скомпонував? Слова нагадували дурисвітів Босха, що кудись сунуть, побравшись один за одного. Цього разу я, здається, таки згорів у їхньому нестерпно пекучому вогні — з великим запізненням. Може, так і краще. Я залюбки зрікся би свого авторства. Але й зараз я не зміг би викреслити звідти жодного слова.
Навіщо ти зберігала його? Щоб познущатися? Чому ж тоді ніколи не скористалася — нагод було більше, ніж досить? Отямившись, я вклав його назад. Хай лежить іще тисячу років. Хай нащадки знайдуть його і вжахнуться. Хай потрапить до рук, якщо вони мають їх, інопланетянам — така безпорадна цивілізація, як людська, інакше і не могла закінчити. Тієї миті я почувався, наче зрадив хлопчика, яким багато років тому — мені здавалося, більше ніж насправді, був.
Чи втнув би я подібне сьогодні? Такого залицяльника я без зволікань відшив би. Я — гиря, якій ти дозволила прищепитися до твоєї бездоганної, від якої я млів, ноги. Я поставав собі чорним археологом, який заволодів кінцівкою грецької статуї. Ніхто ні тебе, ні мене ні до чого не змушував. Ти могла вибрати одним звуком коротше, яке вберегло б тебе від багато чого, слово. Життя — глупота, закоханість — її апогей.