Цікаво описує налагодження військових контактів Німеччини з Радянською Росією Г. Крайг, а саме ті переговори, які вели уряди обох країн. Він пише, що саме ідея моторизації стала однією з найголовніших у тогочасних німецьких інженерів і що завдяки тим контактам з СРСР Німеччина змогла відновити науково-дослідну роботу по створенню сучасних видів зброї. Р.-Д. Мюллер наполягає на тому, що становлення й розвиток німецької промисловості був нерозривно пов'язаний з промисловістю СРСР. Традиції радянсько-німецького економічного співробітництва відзначалися досить солідними результатами не тільки в роки Веймарської республіки, а й протягом усього міжвоєнного періоду2. Історики намагаються зрозуміти, чому добре налагоджене співробітництво у військовій промисловості так швидко було зруйноване. І приходять до висновків, що Радянський Союз співробітничав тільки в тих галузях, які були вигідні СРСР, перекладаючи при цьому всі витрати переважно на Німеччину. Але все ж таки це співробітництво не дозволило Німеччині відстати від країн Заходу в розвитку сучасної військової техніки. А СРСР зміг налагодити свій військово-промисловий комплекс.
До третьої групи можна віднести літературу, присвячену зовнішній політиці СРСР, радянському військовому будівництву. Дану проблему вивчали Дж. Еріксон[75], П. Госзтоні[76], А. Сіатон, Дж. Сіатон[77]. Увагу привертає оцінка політики СРСР, а саме тих процесів, які відбувалися в 1920—1930-х роках, їх реалізація. Дослідників цікавить питання, для чого радянське керівництво пішло на укладання Рапалльського договору. Вони приходять до висновків, що кожна зі сторін прагнула в цьому партнерстві, яке закріпив Рапалльський договір, реалізувати свої власні цілі: Німеччина — обійти заборони Версальського договору, особливо військові статті, і підготуватися до реваншу; Радянський Союз прагнув на основі технічних новин будь-якою ціною створити могутню оборонну промисловість. Рапалльський договір розглядався радянським керівництвом як початок реалізації зовнішньополітичного аспекту непу — принципу мирного співіснування країн із різними соціальними системами[78].
Цікава думка П. Госзтоні про те, що однією з причин зближення Радянської Росії і Веймарської республіки були не лише політичний і економічний стан обох країн після світової війни, а передусім глибокі об'єктивні причини і їх географічна близькість і господарське тяжіння, що й робить необхідним широке економічне співробітництво[79]. Економічні відносини слугували базою для мирного співіснування й підтримки добросусідських відносин[80].
У зв'язку з цим доречним буде висновок А.Сіатона[81] про те, що для СРСР важливою була готовність країни-парт- нера піти на фінансування свого експорту, надання не тільки на короткий, але й на довгий термін кредитів. Саме такими взаємно зацікавленими партнерами стали СРСР і Німеччина. 95 % радянських промислових підприємств отримували пряму технологічну допомогу з боку західних фірм, з яких понад половину були німецькими. Промисловість отримувала нові технології з Німеччини, зокрема військові технології, що особливо цікавило радянську сторону. Загальним висновком усіх праць вищезгаданих істориків стала така думка: взаємна вигода від радянсько-німецьких відносин була б більш значною, якби обидві країни у своїй зовнішній політиці керувалися не класовими підходами, а будували свої відносини як рівноправні партнери, виключно на основі національно- державних інтересів.
Нарешті, до четвертої групи ввійшли роботи істориків, які безпосередньо розкривають радянсько-німецькі відносини у військовій галузі в 1920—1933 рр. Треба відмітити дослідження Е. Кострінґа[82], К.-Г. Фолькера[83], Ф.Л. Карстена[84], Г.В. Гатцке3, Г. Шпайделя[85]. Автори уважно розглядають, за чиєю ж ініціативою розпочалися військові контакти, і приходять до висновку, що ініціатива однаково відходила й від Радянської Росії, і від Веймарської Німеччини. Е. Кострінґ намагається представити співробітництво як сувору необхідність і показати, наскільки в дійсності вдалося СРСР і Німеччині використати ті здобутки і надані співробітництвом можливості; чи стало це військове співробітництво передтечею таємних протоколів про розділ сфер впливу, що стали винуватцями розв'язання Другої світової війни. Історики заперечують зв'язок Рапалльського договору з усілякими військовими переговорами, наполягаючи на тому, що договір не містив жодних таємних пунктів, а також на тому, що рейхсвер не мав відношення до підписання договору й до його кінцевих умов. Якщо СРСР був зацікавлений насамперед в економічному й технологічному співробітництві з Веймарською республікою, то рейхсвер переслідував дві мети: по-перше, виробництво зброї і, по- друге, навчання німецьких офіцерів та конструкторів. Відповідно до «зустрічного плану» рейхсверу на території Радянського Союзу у 1924 р. була створена авіаційна школа під Липецьком[86]. Негативний вплив на радянсько-німецьке військове співробітництво справляла неузгодженість економічних структур двох суспільних систем: радянські партнери хотіли співробітничати у здійсненні своїх операцій з німецьким урядом, а доводилося мати справу з приватними фірмами, з підприємцями, на яких держава не завжди мала вплив[87]. Г. Шпайдель писав: «Чим швидше просувалася Німеччина шляхом вирішення своїх західних проблем, тим більше виявляла схильність до тісного співробітництва із Заходом на шкоду радянсько-німецьким відносинам»[88].