Замість цього в Німеччину для «каталізації» революційних подій було направлено Карла Радека. Але незабаром, у лютому 1919 р., його заарештували за участь у комуністичному повстанні і ув'язнили у Моабіті. Там він, за сприяння військового міністерства Німеччини, створив «політичний салон», встановив відносини «із представниками східної орієнтації німецького політичного світу». Саме за порадою Радека один з його перших відвідувачів Енвер-паша, у якого були тісні зв'язки з німецьким генералітетом із часів світової війни, здійснив у жовтні 1919 р. спробу літаком добратися з Німеччини в Радянську Росію. Підготовкою польоту займався ад'ютант Секта Е. Кестрінг, в майбутньому — військовий аташе Німеччини в Москві1. Енвер-паша на місці повинен був оцінити обстановку, домогтися прийому в голови РВР А. Троцького і поговорити з ним від імені Секта. Але літак зазнав аварії і змушений був приземлитися поблизу Ковна (Каунас), який був зайнятий англійськими інтервенціоністськими військами. Енвер-пашу було заарештовано. У пілота X. Хассе, уповноваженого керівництвом фірми «Юнкере» вести переговори з радянським урядом, англійці знайшли лист на ім'я наркома зовнішньої торгівлі Л. Красіна з пропозицією про будівництво «Юнкер- сом» у Росії авіаційного заводу, а також про відкриття й обслуговування там ліній повітряного сполучення. У літаку знайшли карту, яка була підготовлена в штабі рейхсверу. На ній було нанесено розміщення військ держав Антанти, які могли б бути задіяні тоді проти уряду Радянської Росії. Лише в серпні 1920 р. Енверу вдалося потрапити в Москву.
У цей час Секта призначають начальником управління сухопутних військ, фактично це була замаскована посада начальника генерального штабу. Завдяки своїй «вели- конімецькій» позиції він здобуває великий політичний вплив. У Берліні з його думкою погоджувалися незалежно від того, хто очолював уряд у Німеччині: представники СДПН Ф. Шайдеман, Г. Бауер, X. Мюллер, католицької партії Центру Г. Штреземан чи безпартійні В. Куно і X. Лютер.
Передусім керівник рейхсверу звернувся до історії війн Пруссії-Німеччини. Характерний для воєнщини погляд на історію знайшов повне втілення у формулі Секта: «Світова історія в зовнішньому прояві завжди, по суті, була військовою історією»1. Один із найавторитетніших британських дослідників Карстен, цілком закономірно, період 1920— 1926 рр. впливу рейхсверу на політику Веймарської Німеччини назвав «ерою Секта»[111].
Вельми цікаві думки і погляди Секта, викладені ним у письмовій формі в 1920—1921 рр. Свою позицію щодо Росії він, мабуть, вперше коротко сформулював у листі генералу Е. фон Массову від 31 січня 1920 р., оскільки основні напрямки майбутньої східної політики Німеччини в цей момент були ще невизначені (одні були готові шукати союзника в особі Радянської Росії, інші — боротися проти неї «на службі в Антанти»), Сект відносно «проблеми Росії» писав, що як «велику мету» німецької політики в майбутньому він бачить політичне й економічне об'єднання з Великоросією, тому треба намагатися не перетворити Росію у свого ворога. «Я відхиляю підтримку Польщі, навіть у випадку небезпеки її захоплення (Росією). Навпаки, я розраховую на це, і якщо ми зараз не можемо допомогти Росії у встановленні її старих імперських кордонів, то ми не повинні їй, в усякому разі, заважати... Сказане також можна віднести до Литви й Латвії. Якщо ж більшовизм не відмовиться від світової революції, то йому слід дати відсіч на наших кордонах». «Ми готові, — писав Сект, — в особистих інтересах, які деякою мірою співпадають з інтересами Антанти, створити вал проти більшовизму. Для цього вона повинна надати нам необхідну зброю»[112].
Приблизно через півроку, 26 липня 1920 р., під час радянсько-польської війни, у дні нестримного наступу Червоної армії, Сект направляє вищому політичному керівництву Німеччини пам'ятну записку про німецько- радянські стосунки. Починалась вона так: «У повній перемозі Росії над Польщею навряд чи можна сумніватися. Росія відхилила посередництво Англії, відкинула усяке втручання Ліги Націй, змусила Польщу безпосередньо просити перемир'я й висновок миру. Якщо це здійсниться, в Європі складеться зовсім нова політична ситуація. Німеччина й Росія налагодили б вигідне співробітництво в різних сферах життя. Одне з найважливіших завдань Версальської політики — розділення Німеччини й Росії сильною Польщею — було б перекреслено»[113].
Сект відмовився від можливості війни Німеччини проти Росії на боці Антанти, підкреслив її повну безперспективність (вона перетворила б Німеччину «у васала Англії»). Якщо Німеччина прийме сторону Росії, то вона сама стане непереможною, тому що інші держави повинні будуть рахуватися з Німеччиною, бо вони не зможуть не приймати Росію. Співробітництво з Росією дозволить Німеччині здійснити підрив основ Версальського мирного договору, чого Берлін якраз і домагався. Разом з тим, щоб виграти час і діяти тільки в інтересах Німеччини, Сект відмовився відкрито й негайно прийняти сторону Росії. Нейтралітет — це ключ, який «у момент слабкості Німеччини дозволяв зберегти їй як цілковито лояльну позицію щодо Антанти й Росії, так і повну свободу дій у майбутньому». Дати йдуть слова, які стали основою у взаємовідносинах з Радянською Росією впродовж всього «Рапалльського періоду»: «Дуже ймовірно, що Росія буде шукати дружби з Німеччиною і поважати її кордони, по-перше, тому, що вона завжди діє поступово, поважає право на самовизначення тих народів, які не відносяться до неї вороже, по-друге, також тому, що їй потрібна робоча сила й промисловість Німеччини. Якщо ж Росія порушить кордони Німеччини 1914 р., то нам через це зовсім не потрібно кидатися в обійми Антанти, а скоріш слід привернути на свою сторону Росію, шляхом укладення мирного союзу».