Наприкінці жовтня 1921 р. повноважним представником РРФСР у Німеччині було призначено видатного радянського діяча М. Крестинського. Сам факт призначення члена Політбюро секретаря ЦК РКП(б) наркома фінансів РРФСР повпредом у Німеччину свідчив про значення, яке надавалося вищим керівництвом країни встановленню тісного й вигідного співробітництва з Німеччиною. Одразу після приїзду в Берлін Крестин- ський занурився у гущу подій і завдяки Копу швидко встановив контакти з вищим політичним і військовим керівництвом Німеччини.
17 січня 1922 р. 'в Берлін прибув К. Радек, який вів переговори з військових питань із шефом «Зондергру- пи Р» («Вогру») майором X. Фішером. Той усе доповідав Секту, який, у свою чергу, інформував канцлера Вірта й обговорював із ним усі важкі питання. 10 лютого 1922 р. в Берліні відбулися зустрічі Радека із завідувачами східних відділів МЗС Німеччини Мальцаном і Сектом. Повідомляючи Троцького й Чичеріна про цю зустріч, Радек писав, що в Німеччині бачать єдиний вихід у зближенні з Росією. Усвідомлення цього росте в усіх політичних колах незалежно від направлень партій. «Тому робота, яку розпочала "Вогру", буде продовжуватись»[120].
Уже восени 1922 р. перші офіцери рейхсверу були направлені в Росію. У жовтні 1922 р. командирам Червоної армії було дозволено оглянути німецькі загальновійськові (піхотні) школи, а радянські кораблі здійснили захід у німецькі порти на Балтиці. Червона армія зверталась до німців з проханням провести експертизу можливостей захисту Дарданелл, побоюючись інтервенції Англії і Франції з Чорного моря[121].
В Берліні тим часом після деяких роздумів за ініціативою президента Еберта на посаду німецького посла в Москві було призначено У. фон Брокдорфа-Ранцау, професійного дипломата, першого міністра закордонних справ Веймарської Німеччини. Ще до свого офіційного призначення він зустрівся 23 червня 1922 р. в Берліні з Чичеріним. Йому він і виклав свою концепцію розвитку відносин між Німеччиною і Радянською Росією. Нарком запевнив Брокдорфа-Ранцау в підтримці його майбутньої діяльності в Москві.
26 листопада 1922 р. після тривалих переговорів у Москві були підписані: концесійний договір із літако- будівельною фірмою «Юнкере» про виробництво металевих літаків і моторів, а також ще дві угоди — про відкриття транзитного сполучення Швеція — Персія і про організацію аерозйомки. Це був, мабуть, перший великомасштабний договір, підписаний завдяки домовленостям, які були досягнуті під час таємних переговорів Красіна в Берліні у вересні 1921 р.
У листопаді 1922 р. до влади в Німеччині приходить уряд на чолі з канцлером В. Куно. Ця подія збіглася з поглибленням економічної кризи в Німеччині 1921 — 1923 рр., зростанням безробіття і катастрофічною інфляцією. У таких умовах виконання репараційних зобов'язань стало для уряду Куно однією з найважливіших проблем. Його курс на ухилення від своєчасної сплати репарацій викликав різке загострення відносин із Францією.
У цій ситуації Німеччина вирішила заручитися підтримкою Радянської Росії, у тому числі допомогою
Червоної армії на випадок збройного конфлікту із Францією. Під тиском зовнішніх умов німецька сторона намагалася якомога швидше завершити переговори з радянським урядом про налагодження промислового співробітництва, у першу чергу виробництва боєприпасів на радянських заводах. З цією метою німецький посол 22 грудня 1922 р. зустрівся у Москві з головою РВР республіки Троцьким. Велике значення для Німеччини мало те, яку позицію зайняла Росія. Тому Брокдорф-Ранцау поставив перед Троцьким два запитання:
Які побажання військового характеру має Росія щодо Німеччини?
Яку політичну мету переслідує російський уряд щодо Німеччини в теперішній міжнародній ситуації і як він ставиться до порушення договору і воєнного шантажу з боку Франції?
Відповідь Троцького задовольнила німецького посла: Троцький погодився з тим, іцо «економічне будівництво обох країн — головна справа». Те, що сказав Троцький з приводу питання про можливу військову акцію Франції, посол записав буквально, помітивши, що той мав на увазі окупацію Рурської області: «У той момент, коли Франція почне військові дії, усе буде залежати від того, як поводитиметься німецький уряд. Німеччина сьогодні не в змозі надати суттєвий військовий опір, але керівництво своїми діями зможе дати зрозуміти, що воно має рішучість не допускати такого насилля. Якщо Польща на заклик Франції вторгнеться в Сілезію, то ми не залишимося бездіяльними; ми не зможемо цього терпіти й заступимося!»[122].