Коли ж з'ясувалося, що німецька сторона не може допомогти зброєю в тому обсязі, на який сподівалась радянська сторона, Лебедєв, а потім і Розенгольц відкинули заяви про спільні операції проти Польщі. Чичерін у бесіді з Ранцау 6 березня 1923 р., після того як поїхала делегація, заявив про глибоке розчарування радянської сторони, оскільки німці повністю відмовилися від обіцяних раніше поставок зброї. Однак, залишаючи 28 лютого Москву, «комісія німецького професора Геллера» вважала, що цими переговорами був покладений початок оперативному співробітництву і що радянська сторона готова до нього у випадку поступок німців у питаннях поставок зброї[128].
Наприкінці квітня 1923 р. «комісія професора Гелле- ра» знову прибула в Москву. В її складі було 6 чоловік, очолив комісію начальник управління озброєння сухопутних військ підполковник В. Менцель.
Знову в усіх були вигадані імена: купець Ф. Тайхман (майор Чунке), тригонометр В. Пробст (майор фон Пло- то), а також три промисловці: X. Штольценберг (хімічна фабрика «Штольценберг»), директор Г. Тіллє («Рейнме- тал») і директор П. Шмерзе («Гутегоффнунґсґютте»), З радянської сторони в переговорах брали участь Розенгольц, Богданов, Лебедєв, Шапошніков і командир Смоленської дивізії Путов[129].
Переговори спочатку йшли повільно і зрушили з місця лише після того, як Менцель на папері зафіксував обіцянку надати 35 млн марок як фінансовий внесок Німеччини в налагодження виробництва зброї у Росії. Після цього німецьким військовим експертам була надана можливість протягом трьох тижнів провести огляд радянських військових заводів: порохового заводу в Шліссельбурзі, а також заводів, на яких виробляли зброю у Петрограді (путіловські заводи), Тулі і Брянську. Експертів здивувало те, що заводи були в гарному стані, але потребували фінансової підтримки і замовлень. Німецький список замовлень складався в основному з ручних гранат, гармат і боєприпасів. Розенгольц намагався його розширити замовленнями на мотори для літаків, на протигази й отруйні гази.
Зрештою в ході переговорів були підготовлені два договори, і 14 травня 1923 р. в Москві відбулося підписання одного з них — договору про будівництво хімзаводу для виробництва отруйних речовин (акціонерне товариство «Берсоль») вартістю 35 млн золотих марок. Було підготовлено також текст другого договору про будівництво в СРСР військових заводів і поставки військових матеріалів рейхсверу. У цей же час начальник морських перевезень німецького флоту капітан 1-го рангу В. Ломан провів у Москві переговори про будівництво німецьких підводних човнів на радянських верф'ях. Справа в тому, що Склянський повідомив посла Брокдорфа-Ранцау, що верфі на території СРСР можуть будувати підводні човни і без закордонної допомоги, але при наявності фінансової підтримки[130].
Але через дезорганізацію фінансів Німеччини і важкий стан всередині країни ратифікація німецьким урядом договорів затягнулася. Тому в середині червня Чичерін вказав німецькому послу на цю затримку і заявив, що військові переговори мають «вирішальне значення для розвитку військових відносин у майбутньому». Тоді Брокдорф-Ранцау виступив ініціатором запрошення в Німеччину радянської делегації і передав Чичеріну особистий лист Куно з цією пропозицією.
Запевняючи Куно про необхідність проведення переговорів у Берліні, Ранцау, однак, керувався своїми міркуваннями. Він вважав, що для продовження переговорів радянська делегація повинна прибути в Берлін, оскільки поїздка німецької «комісії» в Москву третій раз поспіль (на цьому наполягали німецькі військові) ставила б німецьку сторону в позицію прохача.
У середині липня 1923 р. Брокдорф-Ранцау прибув до Берліна. Оскільки зволікати з підтвердженням московських домовленостей не можна було, на пропозицію Ранцау, під час засідання перед переговорами з Розенголь- цем було вирішено пообіцяти збільшення фінансової допомоги Росії ще на 40 млн марок. Німецька сторона намагалася все ж таки поставити підписання договорів у залежність від політичних вчинків Москви. Вона домагалася: 1) німецької монополії у виробництві зброї в Росії, маючи на увазі заборону усякого допуску третіх країн до відбудови заводів, на яких уже працюють німецькі спеціалісти (особливо до авіаційних заводів); 2) радянської заяви про допомогу Німеччині у випадку погіршення відносин із Польщею[131].
З 23 по ЗО липня 1923 р. Розенгольц перебував у Берліні. У переговорах із ним брали участь Крестинсь- кий, співробітники повпредства Якубович і Устінов. Куно в бесіді, яка відбувалася ЗО липня 1923 р., підтвердив наміри про виділення 25 млн марок, але всяку подальшу допомогу обумовив виконанням СРСР обох умов. Умову про німецьку монополію Розенгольц взяв до уваги, а щодо односторонньої заяви про підтримку Німеччини у діях проти Польщі привів старий доказ про необхідність спочатку отримати достатню кількість зброї. Тому поки не слід поспішати. Він запропонував продовжити військово-політичні переговори в Москві.