Що стосується двостороннього військового співробітництва, то його концепція була намічена в результаті серії таємних двосторонніх переговорів у Москві й Берліні у 1920—1923 рр. І розпочато його було навесні 1922 р.
2.2. Військово-промислове співробітництво
З численних пропозицій, що були зроблені радянській стороні як щодо її самостійного співробітництва з німецькими приватними фірмами — виробниками зброї і військового спорядження, так і за посередництва «Зон- дергрупи Р» («Вогру») і канцлера Вірта, у підсумку залишилося лише декілька проектів. Причин тому було декілька. По-перше, відсутність матеріальної бази і коштів у радянської сторони. По-друге, брак коштів у її партнера — військового міністерства Німеччини, бюджетної організації, для фінансування дорогих проектів. Затвердження держбюджету, а таким чином і військового бюджету, проходило через обговорення парламентом республіки, тому виділення в умовах економічної кризи значних державних коштів на потреби військового міністерства, тим більше з урахуванням обмежувальних статей Версальського договору, було просто неможливим. «ГЕФУ» («Товариство допомоги промисловим підприємствам», яке було створене «Зондергрупою Р» на гроші військового міністерства Німеччини для координації і фінансової підтримки військово-промислових об'єктів, в першу чергу в Росії (із цією метою на його рахунки було переведено 74,5 млн марок)[132], із своїм завданням не впоралося. Більш того, його керівники використовували кошти в особистих цілях. Проте навіть ті проекти, які в результаті переговорів представників РВР, фірм і «Вогру» отримали реальні обриси у вигляді оформлених договорів, становили собою перспективні напрямки у розвитку військової техніки — виробництво літаків, отруйних речовин та боєприпасів для артилерії.
Виробництво літаків
Як уже зазначалося, 26 листопада 1922 р. в Москві між урядом РРФСР і фірмою «Юнкере» були укладені три концесійних договори: про виробництво металевих літаків і моторів; про організацію транзитного повітряного сполучення Швеція — Персія; про аерозйомки в РРФСР. Усі три угоди були підписані від радянської сторони головою ВРНГ П. Богдановим і заступником наркома закордонних справ М. Литвиновим, а від «Юнкерса» — директором фірми «Юнкере» у Дессау Г. Заксенбергом. Фірма «Юнкере» заснувала три акціонерних товариства. Згідно з концесійним договором № 1, який було укладено строком на ЗО років, «Юнкере» отримав право заснувати Товариство для виробництва літаків і моторів. Для цієї мети йому в оренду повністю передавались «Російсько-Балтійський авіаційний завод у Філях» поблизу Москви і «Російсько- Балтійський авіаційний завод у Петрограді». Виробнича програма встановлювалась у розмірі 300 літаків на рік, радянська сторона повинна була щорічно купувати 60 літаків. Серійний випуск літаків мав розпочатися не пізніше 1 жовтня 1923 р., а серійний випуск моторів — через рік після затвердження договору. До 29 січня 1924 р. концесіонер зобов'язувався випустити 75 літаків і 112 моторів, а до 29 січня 1925 р. уже вийти на проектну потужність (виробництво 300 літаків і 450 моторів на рік). Договором передбачалося, що «першочергово концесіонер приймає й обладнує завод у Москві» (Філі). Директором заводу у Філях став колишній німецький військовий аташе в Росії підполковник В. Шуберт (під прізвищем Штекель), саме він деякий час працював у «Зондергрупі Р», навіть вів на початку переговори з «Юнкерсом» як представник «Зондер- групи Р». Про другий завод говорилось, що він призначався «для виробництва тільки гідролітаків»[133]. 29 січня 1923 р. концесійний договір було затверджено РНК СРСР.
Весь переговорний процес «Юнкерса», «Зондергрупи Р» і РВР аж до підписання договору 26 листопада 1922 р. свідчить про те, що сторони бачили в ньому насамперед політичну угоду. Спочатку на першому плані були радянсько-польські протиріччя і «Зондергрупа Р» підштовхувала «Юнкере» до співробітництва з РРФСР у розрахунку на радянсько-польський конфлікт. «Юнкере» навіть погодився наприкінці 1921 р. допомогти у виробництві дерев'яних літаків. На початку літа 1922 р. напруга в радянсько-польських відносинах спала, і сторони відмовилися від таких намірів, поставивши за мету співробітництва виробництво суцільнометалевих літаків.
Коли укладався договір, «Вогру» і РВР домоглися того, що 60 % всього виробничого процесу «Юнкерса» було переведено в Росію, причому фірма вказувала на наявність у неї лише однієї моделі не дуже сильного мотора. Першочерговим завданням для «Юнкерса» стало навчання персоналу Філевського заводу й налагодження виробництва суцільнометалевих літаків.