Що стосується гідролітаків, то машини «Ю-21» були найкращими з тих, які були на озброєнні ВПС. Труднощі з моторами «Юнкере» готовий був усунути, навіть обладнав власний моторобудівний цех у Філях для їх ремонту.
Завод, де працювало більше 1300 чол. кваліфікованого персоналу і в який було вкладено мільйонні суми, мав бути забезпечений замовленнями, оскільки інакше зростали б накладні витрати. Але впродовж 1924 р. навіть обов'язкові замовлення на 60 літаків «Юнкерсу» не давалися, оскільки радянська сторона наполягала на таких цінах на ці літаки, які можна було б визнати обґрунтованими лише за умови повного завантаження заводу. Зважаючи на такий стан і відсутність у концесіонера за договором права звертатись у третейський суд, «Юнкерсу» залишалося «клопотатися перед радянською стороною про зміну концесійного договору в зв'язку зі змінами основних умов» (економічних) або розірвати договір з усіма випливаючими з цього наслідками. У цей час у Філях уже розпочалося згортання діяльності заводу й звільнення радянського персоналу (1150 чол.)2.
У січні 1925 р. головою РВР СРСР замість Троцького було призначено М. Фрунзе. Фрунзе був прибічником політики продовження співробітництва з «Юнкерсом», він розумів, що німцям тут вдалося побачити перспективу. На одному із засідань президії РВР СРСР (8 травня 1925 р.) було прийнято рішення «зберегти і продовжити роботу концесії "Юнкере" в СРСР». Цим рішенням ставилося перед «Юнкерсом» декілька умов: здешевлення виробництва, забезпечення запасами сировини (дюралюмінієм), можливість продовження роботи заводу у випадку концесії. Було вирішено також «практично приступити до налагодження цієї справи за власні кошти»[139]. З цього можна зробити висновок, що власного авіаційного виробництва із закінченим циклом в СРСР не було.
Саме в цей час стало відомо, що «Вогру» не надасть «Юнкерсу» обіцяні раніше багатомільйонні кредити (1 млрд марок у банкнотах). Основною причиною такої позиції «Вогру» стало те, що літаки «Фоккера» за своїми льотними характеристиками були дійсно кращими за відповідні моделі «Юнкерса» («Ю-20», «Ю-21»). Тому «Вогру» почало відходити від виконання своїх фінансових зобов'язань.
Фірмі нічого іншого не залишалося, як звільняти персонал на заводі у Філях, і до березня 1925 р. вона майже повністю припинила виробництво — із приблизно 1500 робітників на заводі залишилося лише ЗО.
Що стосується виведення заводу на виробничу потужність, то, як відмічало управління ВПС, цей пункт концесіонер не виконав. Так, за договором, «Юнкере» обіцяв випустити до 29 січня 1924 р. 75 літаків і 112 моторів, а фактично випустив тільки 12 літаків і жодного мотора. До 29 січня 1925 р. «Юнкере» мав випустити 300 літаків і 450 моторів, а виготовив лише 75 літаків і жодного мотора. Літаки виявились дорожчими, ніж передбачалось: гідролітак «Ю-20» коштував 38 тис. крб., замість 32 тис., а розвідник «Ю-21» — 34 — 36,5 тис. крб., замість 29 — 30 тис., тобто вдвічі дорожче розвідника «Фоккер» і у 1,5 раза — розвідника «ДН-9», який виготовляли в той час в СРСР[140]. Крім того, оцінюючи льотні характеристики «Ю-21» у порівнянні з «ДН-9», УВПС виявило численні конструктивні дефекти (менша швидкість, запас міцності, велика посадочна швидкість, пробіг при зльоті й посадці та ін.) і зробило висновок, що «ДН-9» являє собою цілком сучасну бойову машину, тоді як «Ю- 21» потребує багатьох доопрацювань.
Як невиконання концесіонером своїх зобов'язань розглядалося і те, що, взявши зобов'язання, фірма не змогла «зосередити у Філях запаси алюмінію і дюралюмінію у кількості, достатній для виробництва 750 літаків і 1125 моторів», тобто «основне наше завдання мати значну матеріальну базу для металевого літакобудування всередині Союзу не було досягнуте». Зважаючи на це, УВПС вирішило нове замовлення «Юнкерсу» не надавати, концесійний договір розірвати, «металеве літакобудування звести до масштабу дослідного» і його організацію всередині країни «передати авіатресту», наказавши йому ще раз провести перевірку технічних характеристик літака і «налагодити в СРСР видобуток алюмінію»[141].
РВР під керівництвом Фрунзе (брали участь також Ун- шліхт, Каменєв, Лашевич, Баранов, Зоф, Єремєєв) 2 червня 1925 р. наказав «переглянути концесійний договір з Акціонерним Товариством "Юнкере" з приводу надання пільг концесіонеру» на умовах організації (крім літакобудування) моторобудування і поставки конструкторської роботи з літако- і моторобудування, а також надання можливості радянським інженерам ознайомитись з конструкторськими роботами «Юнкерса» як в СРСР, так і в Німеччині. У випадку незгоди «Юнкерса» РВР ухвалила «підняти питання про розірвання договору з концесіонером»[142].