Після початкових труднощів організаційного періоду в Іващенкові до жовтня 1924 р. були розгорнуті масштабні будівельні роботи по відбудові заводу. Було запущено для проби суперфосфатне виробництво, і суперфосфат, як зазначала радянська сторона, був «за якістю не нижчий від іноземного і набагато вищий від того, що був на ринках Росії». У листопаді планувався пуск «контактного заводу». Монтажні роботи через затримки поставок обладнання з Німеччини (у жовтні 1924 р. прибуло 75 % усього обладнання) запізнювалися на 9 місяців. Це погіршило фінансове становище товариства, на якому працювало 1400 чол. Виникло побоювання, що до початку запуску усіх цехів завод залишиться без оборотного капіталу1. Крім того, представниками «Метахіму» було взято під сумнів безпечність устаткування, яке монтувалось німецькими спеціалістами. Коли у вересні 1925 р. монтаж був майже закінчений, радянська приймальна комісія з'ясувала, що установки непридатні до експлуатації і повинні бути повністю перероблені.
До кінця 1925 р. було налагоджено лише виробництво сірчаної кислоти. Представники «Метахіму» неодноразово (у письмовій та усній формі) вказували керівництву рейхсверу і «Зондергрупи Р» на слабку підготовку німецьких спеціалістів і на те, що «Штольценбергом» не дотримуються терміни виконання договору. Двічі у Берлін для з'ясування цього питання виїжджали радянські фахівці: академік В. Іпатьєв і професор А. Галь- перін. У січні 1925 р. з цією ж метою у Берлін прибув Ро- зенгольц, який передав Секту і Хассе відповідного листа «Метахіму». У травні 1925 р. в Берліні побувала ще одна комісія РВР СРСР на чолі з Туровим (укл. Іпатьєва й Галь- періна); вона поставила перед «ГЕФУ» питання про строки закінчення робіт і усунення всіх вагань «шляхом вивчення й розгляду подібних установок у Гамбурзі». Але в Гамбург комісія, незважаючи на обіцянки фірми, так і не поїхала. Крім того, до «Метахіму» з неофіційних каналів надійшла інформація про банкрутство Штольценберга[145].
На прохання Нідермаєра наприкінці листопада — на початку грудня 1925 р. у Берлін для переговорів приїжджала ще одна делегація «Метахіму» (у складі директора «Метахіму» Л. Гінзбурга і директора «Воствага» С. Мрочковського). Розмови велися про закінчення будівництва й запуск хімзаводу. «Метахім» звертав увагу на те, що завод побудували погано (недостатня продуктивність і низька безпечність виробництва). Вдалося домовитись про те, що якщо в нові строки завод не буде запущено або його пробний запуск дасть негативні результати, то «завод, як він є, передається "Берсолі" і переобладнання його буде проводитись російською стороною за рахунок "ГЕФУ"». Але на запитання про відповідальність за можливі збитки відповіді не було, і переговори зайшли у глухий кут. Крестинський для залагодження суперечки 7 грудня 1925 р. зустрічався з німецьким начальником генштабу Хассе. Той вказав на те, що перед ним питання про відклик представників «ГЕФУ» як їх покарання не стояло. Чунке залишився в Москві, а його колегу (директора «ГЕФУ» Т. Еккорта) було відкликано «для більш широкої роботи в Німеччині». Хассе підтвердив, що це підприємство може бути і не зовсім вдалим, але підкреслив, що рейхсвер бажає «продовжити спільну роботу в різних галузях». Він запропонував також продовжити переговори та пообіцяв надалі спостерігати за ними і внести так звану «політичну точку зору». Постановою Політбюро від 13 лютого 1927 р. було санкціоновано розірвання договору по «Берсолі». Німці залишили всю матеріальну частину у вигляді заводського обладнання і будівель без усяких контрпретензій.
Виробництво боєприпасів
Після закінчення в липні 1923 р. терміну дії договору про будівництво військових заводів і поставки військових матеріалів рейхсверу фірма «Крупп» допомогла радянській стороні налагодити виробництво боєприпасів (гранати/снаряди). Схема домовленостей була така ж, як і при виробництві отруйних речовин. Про це свідчить довідка про роботу «Метахіму», яку направив Розенгольц Дзержинському в червні 1924 р., у якій повідомлялось, що «Метахім» уклав із «ГЕФУ» два договори: один — про створення «Берсолі» і другий — про виконання для «ГЕФУ» «замовлення на 400 тис. снарядів (для польових тридюймових гармат). Замовлення виконувалось на заводах: а) Тульському патронному (гільзи), б) Златоустівському сталевиливному (стакани), в) Казанському пороховому (порох), г) Ленінградському трубочному імені т. Калініна (трубки), д) Богородському вибуховому заводі (зарядження стаканів), е) Охтенському пороховому (збирання трубки). «ГЕФУ» передало 600 тис. доларів СІІІА на налагодження виробництва і 2 млн доларів — аванс під замовлення[146].