Головним інструктором із замовлень був колишній артилерійський полковник рейхсверу Арнольд, інструкторами на інших заводах: Вернер і Мітман — в Тулі, Крю- гер і Старк — в Ленінграді, Генріх і Білецький — в Охті, Кліппе й Гейдельбергер — у Златоусті. У бесіді з німецьким послом у Москві Брокдорфом-Ранцау 9 червня 1924 р. голова РВР СРСР Троцький відзначив роботу німецьких директорів, які керували тульськими зброярними заводами.
У грудні 1925 р. виконання одноразового, дуже вигідного для СРСР «снарядного» замовлення завершилось і перед радянською стороною постало питання про можливі перспективи галузі. Справа в тому, що один із заводів було запущено спеціально для виготовлення німецьких замовлень, Хассе в бесіді з першим секретарем радянського повпредства в Берліні І. Якубовичем 8 грудня 1925 р. вказав, що на повторне замовлення грошей немає, і нагадав, що «формально зобов'язання дати нове замовлення на його відомстві не лежить», оскільки на переговорах у 1923 р. замовлення розміщалось як одноразове, «без зобов'язань повторення». Саме тому німці тоді змогли «піти на цю ціну, яку вони платять і яка пов'язана з надзвичайними переплатами порівняно із собівартістю аналогічного виробництва у Німеччині[147].
У бесіді з Крестинським і Стомоняковим ЗО січня 1926 р. Сект говорив про можливість надати радянській стороні «нове снарядне замовлення», але за умови «знизити ціни на снаряди, порівняно з цінами першого замовлення». Про це зайшла мова після того, як почалися розмови про «налагодження кулеметної справи» в СРСР (Сект говорив про зацікавленість Німеччини в покращенні боєздатності РСЧА).
«ГЕФУ» вело переговори і про «налагодження в СРСР кулеметної справи» (зразки «кулемета Драйте»). Але через невигідні умови, запропоновані німецькою стороною, довгі переговори так ні до чого не привели. Однак, враховуючи «новизну конструкції і гарні властивості кулеметів», «Метахім» у грудні 1925 року зробив «ГЕФУ» замовлення на 10 кавалерійських кулеметів, які виготовлялися під російський патрон, і на 10 пістолетів-куле- метів. їх випробовування в Німеччині дали добрі результати. У січні 1927 року їх зразки повинні були вже бути доставлені до Москви. За посередництва «ГЕФУ» в СРСР повинно було бути налагоджено виробництво «протигазів Ацера». Ішла мова і про купівлю в рейхсверу танків і продаж йому радянською стороною 112 гармат, які постачав «Крупп» ще царській Росії під час російсько- японської війни 1904— 1905 рр.[148].
Одночасно із становленням військового співробітництва з Німеччиною на міждержавному рівні радянське керівництво активно використовувало можливості, надані йому свободою комерційної діяльності за кордоном.
З цією метою ще в 1922 р. РВР республіки за безпосередньої участі голови ВЧК Дзержинського створив спеціальне акціонерне товариство «Востваг», яке займалось науково-технічною і економічною розвідкою в країнах Заходу, закупівлею військових матеріалів, зброї і стратегічної сировини. Можна сказати, що від створення «Воствагу» почалося економічне шпигунство у промислово розвинутих країнах Заходу.
«Востваг» очолив С. Мрочковський. Загальне «політичне» керівництво товариством і цільове розподілення коштів знаходилося в руках наркома з військових і морських справ, а також члена Політбюро ВКП(б) К. Во- рошилова. У двох своїх постановах від 31 березня 1927 р. і 5 травня 1927 р. Політбюро доручило «Воствагу» завдання, які були пов'язані з торгівлею зброєю за кордоном. Головна закордонна контора товариства знаходилась в Парижі і діяла під прикриттям фірми «Спакомер». Філії «Воствагу» знаходились у Берліні, Нью-Йорку, Улан-Баторі, Кантоні, Тянзіні. Берлінською філією керували Нємцов і Девінгталь. Крім того, представники «Воствагу» постійно працювали у великих німецьких фірмах: «К. Цейс», «Борзіг», «АЕГ» та ін.1
Починаючи з 1927 р. до роботи «Воствагу» було підключено наркомторг СРСР. Товариство існувало впродовж всього міжвоєнного періоду аж до початку Другої світової війни. У «Воствагу» у розпорядженні були великі кошти: на 1 січня 1934 р. його капітал становив З млн дол., у т.ч. внески в Німеччині — близько 500 000 доларів[149].