Таким чином, підписанням Берлінського договору було підтверджено спадковість Рапалльського договору і створено сприятливу атмосферу для розширення двостороннього співробітництва між обома країнами.
10 липня 1926 р. після тривалих переговорів «Дойче Банк» надав СРСР кредит у розмірі 300 млн марок із 60-від- сотковою державною гарантією, що розглядався у банківських колах Німеччини як основа майбутніх кредитних відносин з СРСР. Кредит було надано під 9,4 % річних строком на 6 років. Більшу частину кредиту було використано на придбання машин і устаткування для промисловості, зокрема для військової індустрії[174].
Але, незважаючи на численні угоди, укладені Німеччиною і СРСР, атмосфера навколо військового співробітництва двох країн поступово погіршувалась. Це було пов'язано із справами, що отримали назви «гранатна афера» і «справа Юнкерса» і пізніше вилились у величезний міжнародний скандал.
Чутки про перевезення військових вантажів морем із Німеччини до СРСР (маузери, сировина для виробництва ОР, порох, снаряди, запасні частини для літаків і стрілецької зброї та ін.) у Фінляндії почали обговорюватись ще в лютому 1926 р., коли декілька пароплавів із цим вантажем потрапили у крижаний полон у Фінській затоці. 5 липня фінський міністр закордонних справ Е. Се- тала поінформував про це німецького посланця у Гель- сінкі X. Хаумільда, особливо акцентувавши увагу на тому, що німецький пароплав «Альтенгамме» був зафрахтований саме для перевезення військового спорядження для СРСР (маузери й миш'як для виробництва ОР). Про це стало відомо також у Варшаві, Парижі й Лондоні, про що французька газета «Аксьон Франсез» сповістила у статті у номері від 9 червня 1926 р.
Одночасно «Юнкере», що переживав серйозні фінансові труднощі, підготував і передав пресі й депутатам парламенту декілька меморандумів (від 1 травня, 25 червня 1926 р.), які детально висвітлювали його контакти із «Зондергрупою Р» німецького військового міністерства і радянською стороною.
Стан військового співробітництва між Німеччиною і СРСР погіршився, коли 6 жовтня 1926 р. у відставку пішов головнокомандувач рейхсверу Сект. Хоча він і був «важким співрозмовником» для багатьох лівих політиків, зокрема для військового міністра Гесслера, але користувався великою повагою серед правих і міг, якщо знадобиться, справити на них необхідний вплив1.
11 жовтня 1926 р. на посту головнокомандувача Секта змінив генерал В. Хайє. 27 жовтня 1926 р. він відвідав Кре- стинського і запевнив радянського повпреда, що «ніяких змін в орієнтації рейхсверу не буде».
Проте наприкінці 1926 р. вибухнув гучний міжнародний скандал, коли впливова англійська газета «Манчестер Гардіан» у статтях за 3 і 6 грудня піддала різкій критиці військову співпрацю СРСР і Німеччини. За нею з аналогічними публікаціями виступила газета СДПН «Форвертс».
Статті в «Манчестер Гардіан» від 3 грудня 1926 р. мали назву: «Вантажі боєприпасів із Росії в Німеччину» і «Візити офіцерів у Росію». У статтях у сенсаційному тоні мова йшла про існування впродовж п'яти років таємних зв'язків між рейхсвером і Червоною армією. Газета інформувала про будівництво «Юнкерсом» у Радянському Союзі авіаційного заводу, який виробляв продукцію для армій обох країн, про будівництво в СРСР хімзаводів для виробництва ОР, в яких брали участь німецькі й радянські військові експерти. Для підтримки зв'язків і проведення необхідних переговорів офіцери рейхсверу приїжджали у Радянський Союз за фальшивими документами. Головнокомандувач рейхсверу генерал Сект не лише був про все це добре проінформований, але й мав особисті добрі стосунки з високопоставленими офіцерами Радянської Росії. Одночасно повідомлялося, що коли в листопаді 1926 р. 6 радянських кораблів прибули до Штеттіна, аварія на одному з них виявила, що його вантаж складався із зброї та боєприпасів, призначених для рейхсверу[175].
6 грудня 1926 р. «Манчестер Гардіан» опублікувала ще одну статтю про німецько-радянське військове співробітництво «Військова трансакція Берліна», використавши при цьому один із меморандумів фірми «Юнкере». У статті було досить детально викладено історію взаємовідносин «Юнкерса» та «Зондергрупи Р» військового міністерства Німеччини з радянським урядом починаючи з літа 1921 р. Соціал-демократичний «Форвертс» того ж дня опублікував невеличку статтю «Радянські гранати» із нападками на газету КПН «Роте Фане», а «Ляйпцігер Фольксцайтунг» — статтю про «німецьку фабрику з виробництва отруйних речовин у Росії». 7 грудня «Форвертс» на другу статтю «Манчестер Гардіан» відгукнувся статтею «Росія і рейхсвер. Нові викриття "Манчестер Гардіан"».