Таким чином, можна зробити висновок, що військові відносини між обома державами інтенсивно розвивалися з осені 1922 р., а вже у 1923 р. вступили у фазу випробувань. Сторони зайняли позицію очікування і намагались спонукати один одного до виконання попередніх умов, не бажаючи, одначе, зв'язувати ними себе. Полем для тактичних маневрів стало виготовлення зброї, у якій однаково були зацікавлені обидві сторони. Але Німеччина не збільшувала обсяги військово-промислової допомоги, побоюючись, що інформація про це стане відомою країнам Антанти, а це могло викликати негайну відповідну реакцію з їхньої сторони. Інфляція в Німеччині, зміна економічної ситуації в Радянському Союзі не могли не позначитися на атмосфері співробітництва.
Період 1925— 1927 рр. став переломним у радянсько- німецьких відносинах. Практично всі питання співпраці у військовій галузі, головною метою якої було зміцнення Червоної армії та рейхсверу, Москва й Берлін вирішували тоді у тісному порозумінні. Але вступ Німеччини до Ліги Націй і «гранатний скандал» виявили межу зближення Берліна і Москви. Військове співробітництво, переживши деякі зміни, хоча і продовжувалося надалі, однак його виняткове значення у взаємовідносинах Москви й Берліна було втрачене. Тут позначались і поступовий відхід від справ його творців (Леніна, Троцького, Вірта, Секта), і включення обох сторін у світову політику з використанням альтернативних партнерів. Це означало переосмислення усього комплексу двосторонніх відносин.
3.1. Організація військово-навчальних центрів
Для керівництва рейхсверу очевидною була необхідність якомога повніше використати всі можливості, які давало обмеженій Версалем Німеччині військове співробітництво з Радянським Союзом, щоб рейхсвер не занепав до рівня звичайних поліцейських підрозділів у розумінні тактичної, технічної, морально-бойової підготовки, а також не відставав у подальшому розвитку військового мистецтва, оскільки з досвіду світової війни було ясно, що вирішальне значення у військових діях має не лише наявність, але й уміле використання авіації, танків та інших видів озброєнь. Співробітництво і сконцентрувалось, головним чином, саме у цих галузях. Як мета цього співробітництва німецькою стороною було намічено подальший розвиток військової теорії й оперативного мистецтва, підготовка відповідних висококваліфікованих кадрів, проведення випробувань нових видів військової техніки, розробка на цій основі інструкцій з вивчення військової справи і бойових статутів. Для цього потрібні були полігони, наявність відповідної техніки й можливість взаємного обміну досвідом. Усе це було в СРСР. Крім того, режим у країні гарантував високий ступінь секретності. І хоча від розвідок Англії, Франції, Польщі неможливо було приховати все повністю, однак про масштаби й напрями спільної діяльності рейхсверу і РСЧА в СРСР стосовно організації військово-навчальних центрів вони мали досить нечітке уявлення. Відомства обох країн створили на радянській території авіаційну школу (центр) у Липецьку, танкову школу в Казані
122
Розвиток військової кооперації та налагодження...
(об'єкт «Кама») і дві аерохімічні станції (полігони) в Оренбурзькій області в селищі Тоцкоє (об'єкт «Томка») і в Саратовській області в Шіханах під Вольськом («По- досінки»).
Створення цих об'єктів мало велике значення і для СРСР. У 1925 р. в країні розпочалось проведення військової реформи. В її основу було покладено пропозиції військової комісії ЦК РКП(б) на чолі з В. Куйбишевим. Основні напрями військової реформи були продиктовані самим життям і зводились до організації й зміцнення апарату керівництва військового відомства, запровадження змішаної системи комплектування збройних сил, визначення принципів національного військового будівництва в межах СРСР, упорядкування проходження військової служби, перебудови системи підготовки військових кадрів, встановлення плановості у бойовому навчанні військ, посилення виховної роботи серед особового складу.
Одночасно із скороченням з'єднань і частин, чисельності особового складу органів управління значно зменшувалась і реорганізувалась мережа військово-навчальних закладів. Крім того, принципове рішення про створення на своїй території «німецьких командних курсів» радянська сторона ухвалила під враженням невдач у війні з Польщею ще восени 1920 р. Своїм рішенням від 5 листопада 1920 р. Політбюро ЦК РКП(б) дозволило відкрити «німецькі командні курси» поза Москвою, про місце повинні були домовитись Троцький і Дзержин- ський[182]. Як альтернатива Москві були запропоновані Петроград і деякі інші міста. Причина — гостра нестача житла в столиці. Авіаційна школа (центр) у Липецьку