Під час візиту Уншліхта в Берлін у березні 1926 р. генерал Г. фон Ветцель і підполковник X. Вільберг обіцяли радянському представнику Р. Муклевичу, помічнику начальника УВПС РСЧА, надати школі в Липецьку декілька літаків фірми «Хейнкель» ХД-17 ( дерев'яні) і ХД-33
1 Сагвіеп РХ. КєісЬвлуєЬг ипсі Роїііік 1918 - 1933. - Кбіп; Вегііп, 1964. - 5. 241.
126
Розвиток військової кооперації та налагодження...
(нова модель — літак дальньої розвідки і денного бомбометання), двомісний винищувач «Альбатрос», середній бомбовоз фірми «Юнкере». Німці прямо говорили про свої інтереси у проведенні в Липецьку дослідів з бомбометання. («У нас немає матеріалів про ймовірність попадань. У нас також немає приборів для прицілювання й бомбометання »)[186].
Муклевич запропонував проводити підготовку у Липецьку німецьких пілотів з підготовкою радянських пілотів, а також проведення тактичних навчань з іншими родами військ, в яких брали б участь і німецькі пілоти. Ця пропозиція привела німців просто у захват.
Вже влітку 1925 р. школа була відкрита для підготовки льотного складу й інструкторів, а у 1928—1930 рр. — пілотів-спостерігачів (коригувальників). Керівником авіацентру в Липецьку з початку його заснування був майор рейхсверу В. Штар. Одразу ж, у 1925 р., були влаштовані «порівняльні змагальні польоти».
Приблизно з середини 1926 р. липецький авіацентр набув важливого значення як випробувальний полігон, там відпрацьовувалися найбільш оптимальні види ведення бойових дій у повітрі, включаючи бомбометання з різних позицій, проводились випробувіання бойових \ітаків, які виготовлялись фірмами Німеччини, а також авіаприладів, які призначались для оснащення літаків, — Зортової зброї (кулеметів і гармат), оптичних приладів х>що.
Льотна школа мала розгалужену мережу об'єктів, які абезпечували її життєдіяльність. Вони знаходились у Лоскві, Києві, Ленінграді, Одесі, Казані, Харкові, Серпу- ові, Воронежі, Новосибірську, на Кавказі (поблизу 'білісі), у Криму і т.д. «4-й авіазагін» був пов'язаний че- ез мережу посередників РСЧА з 20 авіаційними части- ами ВПС у європейській частині СРСР.
Організаційно 4-й окремий загін складався із шести самостійних підрозділів, на чолі кожного з них — особа, безпосередньо підпорядкована керівнику школи. Перше відділення займалося зовнішньою організацією, включаючи наймання робочої сили, дотримання трудових норм, розгляд конфліктів тощо. Друге вирішувало адміністративні завдання внутрішнього розпорядку: забезпечення, постачання, загальної організації випробувальних та навчальних процесів. Третє обслуговувало німецьку частину загону в санітарному відношенні, четверте — у фінансовому[187].
Безпосередньо льотною роботою займались дві останні групи: дослідна й технічна. Вони й становили основу школи і були найбільш насичені німецьким персоналом.
Взагалі німецький персонал включав близько 60 осіб постійного складу — льотчиків-інструкторів і «технарів». Упродовж літа в школу для завершення навчального циклу щорічно приїжджало ще близько 50 льотчиків і 50—100 технічних спеціалістів для проведення випробування нової техніки. Таким чином, у літні місяці число німецьких «колоністів» досягало 180 — 200 чоловік, а після того як починаючи з 1930 р. наголос було зроблено на випробуванні у Липецьку нової техніки, їх число досягло 300 чоловік. Крім того, на курсах навчались також радянські льотчики і техперсонал ВПС[188].
Організація навчання винищувачів проводилась за звичайним принципом: одиночний політ, політ у складі ланки, а потім у складі ескадрильї (по 9 літаків). Незважаючи на моральну та фізичну зношеність машин, «фокке- ри» на кінець 1920-х років були оснащені бомбометаль- ними приладами і випробувані в дії. Таким чином, саме в авіаційній школі було створено перший винищувач- бомбардувальник.
Навчання спостерігачів тривало 12 місяців, із них перші 6 місяців у Берліні відводилося на теоретичну підготовку й опанування навичок використання радіотехніки, а після цього півроку навчалися льотній практиці спостерігача, засвоєння фотозйомки, стрільбі, навігації, а також бомбометання. Поблизу Воронежа проходили льотні заняття з коригування артвогню по наземних цілях із залученням радянської артилерії і наземних військ. У підсумку було розроблено ефективний метод наведення й корегування артвогню з використанням радіозв'язку1.