Конструкцію двомісного винищувача фірми «Юнкере» К-47 було розроблено у 1927 р. на базі цивільного літака А-48 у Дессау. У жовтні наступного року К-47 був уже виготовлений у кінцевому дослідному варіанті в Лім- хамні (Швеція). У Липецьку літак став випробовуватись передусім як винищувач. Його швидкість (285 км/год) перевищувала швидкість аналогічних зразків за кордоном. Це навело на думку забезпечити винищувач додатковим, більш потужним озброєнням. На ньому вперше були встановлені подвійні кулемети з лафетом, який обертався, що забезпечувало кругове вогневе прикриття літака. З'явилась думка використовувати винищувач одночасно і як бомбардувальник. Для цього було сконструйовано принципово нову підвіску — під крилами, у безпосередній близькості від ходової частини машини. Так здійснилась ідея пікіруючого бомбардувальника. К-47 став прямим попередником славетного в роки Другої світової війни Ю-87 (із використанням сирен)[191].
Випробовування у Липецькій школі «Хейнкелів» також мали свої результати — у 1930 р. модель Не-9 встановила світовий рекорд швидкості. Через 8 років професор Хейнкель створив перший у світі реактивний літак — винищувач Н-176.
Лише один раз радянська сторона влаштувала демонстрацію своєї авіатехніки у Тушині, але німецькі фахівці зазначили, що у показі були в основному старі моделі. І хоча радянські авіаконструктори займалися розробкою нових типів літаків, німецькій стороні їх намагалися не показувати[192]. Причиною було явне небажання демонструвати те, що прогрес у радянському авіабудівництві досягався в основному за рахунок елементарного опанування й тиражування досягнень іноземної, у тому числі німецької, технічної думки. Швидкий розвиток німецької авіаційної техніки починаючи з 1918 р. виглядав так: швидкість винищувача збільшилась з 200 км/год у 3 рази; висота польоту з 6000 до 11000 м, а озброєність зросла майже у 3 рази. Швидкість бомбардувальників — з 125—160 км/год збільшилась майже утричі, висота польоту — з 3000 до 9000 м, бомбове навантаження у 2,5 раза, кількість кулеметів з 2 — 3 дійшла до 8-ми.
Неймовірно зросли і вражаючі показники бомбових ударів. Очевидно, найбільш «цінним» внеском «таємної лабораторії» рейхсверу можна вважати створення й випробування запалювальної хімічної бомби, яку, як вважалось, неможливо було загасити. Призначалась вона виключно для ураження великих масивів. У Липецьку пройшли підготовку приблизно 120 німецьких бойових пілотів і близько 100 пілотів-спостерігачів, причому останній випуск було здійснено влітку 1933 р.[193]. Крім того, приблизно 220 — 230 пілотів-винищувачів і пілотів-спостерігачів було підготовлено у самій Німеччині на основі унікального досвіду, набутого в авіаційній школі Липець- ка. Таким чином, за свідченнями X. Спейделя, до 1933 р. завдяки Липецьку було підготовлено близько 450 німецьких пілотів різної кваліфікації[194]. Деякі з них стали справжніми асами і уславились в роки Другої світової війни. Вони воювали і на німецько-радянському фронті (у Липецькій школі пройшли навчання і стали генералами «Люфтваффе» X. Спейдель, X. Ешонек і Віммер).
14 вересня 1933 р. німці залишили Липецьк, безкоштовно передавши у володіння УВПС РСЧА 15 літаків, 8 фюзеляжів, весь автотранспорт і майже все обладнання лабораторій, майстерень та лазарету. Німецька військово-повітряна концесія, а разом із нею і її офіційне прикриття — 4-й авіазагін — перестали існувати. На її базі одразу виникла Вища льотно-тактична школа ВПС Червоної армії.
Танкова школа в Казані
Версальський договір (ст. 171) забороняв Німеччині не тільки мати у складі збройних сил бронетанкові війська, але і здійснювати розробку й виробництво цієї зброї. Але керівництво рейхсверу добре розуміло, що у майбутніх збройних конфліктах вирішальну роль будуть відігравати саме технічні роди військ, особливо танки.
Щоб не допустити відставання у цій галузі від армій провідних світових держав, командування рейхсверу з перших днів свого існування стало шукати можливості для обходу цієї заборони. Така можливість незабаром з'явилась завдяки співробітництву з Радянським Союзом, що теж був зацікавлений у створенні сучасних танкових військ, але не мав, як Німеччина, такої промислової бази, технології і кваліфікованих кадрів. Тому зрозуміле бажання представників рейхсверу про створення змішаної танкової школи на території СРСР було підтримано радянськими військовими і політичним керівництвом. У самій Німеччині розробка танкових конструкцій розпочалась у 1925 р. фірмами «Крупп», «Рейнметал» і «Даймлер».