Майно школи, окрім житлових приміщень, майстерень, складів, електростанцій та ін., повинно було включати 3 танки, 1 гусеничний трактор, 2 вантажних автомобілі, 3 легкових автомобілі і 2 мотоцикли1.
Оскільки організація школи була для Німеччини порушенням Версальського договору, велику увагу у ній приділяли конспірації. Так, у німецьких джерелах школа фігурувала як «об'єкт КАМА», радянська сторона — як «КА» (Червона армія), «РА» (Російська армія). У радянських військових документах навчальний центр у Казані іменувався «ТЕКО» (Технічні курси ОСОАБІАХІМу), «школа», «КАМА», «Казань», а німецької сторони — «ВІКО», «ОГЕРС», «друзі», «орендатори». Німецький персонал значився як технічний і викладацький склад «Курсів ОСОАБІАХІМу». Постійний і тимчасовий склад школи на заняттях поза казармами та на офіційних заходах носив форму РСЧА, але без петлиць, в останній час було дозволено носити цивільний одяг2.
Передбачалося, що танкова школа почне працювати з липня 1927 р., коли закінчаться усі будівельні роботи, а з Німеччини буде доставлено устаткування для практичних занять (танки та ін.). Але будівництво й обладнання школи, що розтягнулися на півтора роки, поглинули, за радянськими підрахунками, 1,5 — 2 млн марок. Літом 1928 р. була ліквідована будівельна комісія «КАМА», а на її території з 1 серпня 1928 р. офіційно сформовані «Технічні курси ОСОАБІАХІМу» («ТЕКО»). Але танкова школа в
Казані розпочала практичне навчання лише в першій половині 1929 р.
У серпні 1928 р. інспекційну поїздку по «підприємствах» у СРСР генерал Бломберг розпочав з Казані. Нарком оборони СРСР Ворошилов під час бесіди з генералом наполегливо просив назвати точні терміни доставки танків і початку занять. При цьому він натякнув, що у випадку подальшої затримки прибуття танків радянський уряд може змінити свою позицію з цього питання, оскільки виникнуть певні перешкоди. Бломберг запевнив наркома у тому, що весна наступного року має стати останнім строком доставки танків та устаткування. У рейхсвері було відомо про традиційну підозрілість росіян, яка постійно виявлялася там, де виникала затримка у співробітництві[195].
Вихід із цієї ситуації знайшов міністр закордонних справ Густав Штреземан. Він запропонував використати сільськогосподарську концесію Круппа в СРСР, з яким потрібно було лише оформити звичайну угоду на поставку декількох «тракторів». В цілому доставка у Казань німецької броньованої техніки для рейхсверу виявилася досить складною. Втручання самого рейхсканцлера Германа Мюл\ера у цю справу не в останню чергу сприяло тому, що Бломбер зумів виконати обіцянку, яку дав Ворошилову.
У першій половині 1929 р. танкова школа розпочала практичні заняття. На перших 4-місячних курсах, з 15 березня по 15 липня, необхідне навчання пройшов постійний склад, а потім, з 15 червня по 15 листопада, — і перша група змінного складу, у яку входило 10 німецьких і 10 радянських курсантів[196]. Навчальна програма Казанської школи включала теоретичний курс. У його межах слухачі вивчали типи танків та їх загальну будову, конструкцію моторів, види зброї й боєприпасів, тактику бойових дій танкових частин і питання їх взаємодії, особливості матеріально-технічного забезпечення (підвозу) на поле бою. Прикладна частина включала навчання їзді по рівній і пересічній місцевості у різних умовах (удень, вночі з використанням фар і без них, із використанням димів), навчання стрільбі, ведення бойової стрільби, обробку дій у складі підрозділів, способи взаємодії з іншими родами військ, питання керування в бою і на марші. На технічних заняттях слухачі навчалися практиці технічного обслуговування й ремонту танків.
Начальниками танкової школи у різні роки були: у 1929 р. — підполковник Мальбранд, у 1930 р. — Р. фон Радльмайєр, у 1931 — 1933 рр. — полковник Й. Харпе. Основні ділянки у початковий період роботи танкової школи очолювали майор Пірнер (дослідницький відділ), капітан Клюн і лейтенант Бернарді (перекладачі). «Інспекцією № 6» у Берліні керував О. Лютц1.
Значне місце у танковій школі займала технічна підготовка курсантів. Створюючи на місцевості тактичний фон бойової обстановки, вони повинні були за відповідний час здійснювати монтаж чи ремонт техніки або, навпаки, її псування на випадок, якщо вона потрапить у руки ворога.
Перша спільна оцінка танкової школи була дана 5 вересня 1929 р. під час бесіди наркома оборони СРСР Воро- шилова з начальником генштабу рейхсверу генералом Гаммерштейном-Еквордом, який перебував у Радянському Союзі. Німець був задоволений станом справ і висловив побажання, «щоб у Казані надалі усе йшло, як і досі: досліди — з однієї сторони й навчання — з іншої сторони. Але ми хотіли б збільшити кількість курсантів з 10 до 20, щоб краще використовувати витрачений капітал».