Выбрать главу

Майно школи, окрім житлових приміщень, майсте­рень, складів, електростанцій та ін., повинно було вклю­чати 3 танки, 1 гусеничний трактор, 2 вантажних авто­мобілі, 3 легкових автомобілі і 2 мотоцикли1.

Оскільки організація школи була для Німеччини пору­шенням Версальського договору, велику увагу у ній приділяли конспірації. Так, у німецьких джерелах школа фігурувала як «об'єкт КАМА», радянська сторона — як «КА» (Червона армія), «РА» (Російська армія). У радянсь­ких військових документах навчальний центр у Казані іменувався «ТЕКО» (Технічні курси ОСОАБІАХІМу), «школа», «КАМА», «Казань», а німецької сторони — «ВІКО», «ОГЕРС», «друзі», «орендатори». Німецький персонал значився як технічний і викладацький склад «Курсів ОСОАБІАХІМу». Постійний і тимчасовий склад школи на заняттях поза казармами та на офіційних захо­дах носив форму РСЧА, але без петлиць, в останній час було дозволено носити цивільний одяг2.

Передбачалося, що танкова школа почне працювати з липня 1927 р., коли закінчаться усі будівельні роботи, а з Німеччини буде доставлено устаткування для практич­них занять (танки та ін.). Але будівництво й обладнання школи, що розтягнулися на півтора роки, поглинули, за радянськими підрахунками, 1,5 — 2 млн марок. Літом 1928 р. була ліквідована будівельна комісія «КАМА», а на її тери­торії з 1 серпня 1928 р. офіційно сформовані «Технічні курси ОСОАБІАХІМу» («ТЕКО»). Але танкова школа в

Казані розпочала практичне навчання лише в першій по­ловині 1929 р.

У серпні 1928 р. інспекційну поїздку по «підпри­ємствах» у СРСР генерал Бломберг розпочав з Казані. Нарком оборони СРСР Ворошилов під час бесіди з гене­ралом наполегливо просив назвати точні терміни достав­ки танків і початку занять. При цьому він натякнув, що у випадку подальшої затримки прибуття танків радян­ський уряд може змінити свою позицію з цього питання, оскільки виникнуть певні перешкоди. Бломберг запевнив наркома у тому, що весна наступного року має стати ос­таннім строком доставки танків та устаткування. У рейх­свері було відомо про традиційну підозрілість росіян, яка постійно виявлялася там, де виникала затримка у співробітництві[195].

Вихід із цієї ситуації знайшов міністр закордонних справ Густав Штреземан. Він запропонував використати сільськогосподарську концесію Круппа в СРСР, з яким потрібно було лише оформити звичайну угоду на поставку декількох «тракторів». В цілому доставка у Казань німець­кої броньованої техніки для рейхсверу виявилася досить складною. Втручання самого рейхсканцлера Германа Мюл\ера у цю справу не в останню чергу сприяло тому, що Бломбер зумів виконати обіцянку, яку дав Ворошилову.

У першій половині 1929 р. танкова школа розпочала практичні заняття. На перших 4-місячних курсах, з 15 бе­резня по 15 липня, необхідне навчання пройшов постій­ний склад, а потім, з 15 червня по 15 листопада, — і перша група змінного складу, у яку входило 10 німецьких і 10 ра­дянських курсантів[196]. Навчальна програма Казанської школи включала тео­ретичний курс. У його межах слухачі вивчали типи танків та їх загальну будову, конструкцію моторів, види зброї й боєприпасів, тактику бойових дій танкових частин і пи­тання їх взаємодії, особливості матеріально-технічного забезпечення (підвозу) на поле бою. Прикладна частина включала навчання їзді по рівній і пересічній місцевості у різних умовах (удень, вночі з використанням фар і без них, із використанням димів), навчання стрільбі, ведення бойової стрільби, обробку дій у складі підрозділів, спосо­би взаємодії з іншими родами військ, питання керування в бою і на марші. На технічних заняттях слухачі навчали­ся практиці технічного обслуговування й ремонту танків.

Начальниками танкової школи у різні роки були: у 1929 р. — підполковник Мальбранд, у 1930 р. — Р. фон Радльмайєр, у 1931 — 1933 рр. — полковник Й. Харпе. Ос­новні ділянки у початковий період роботи танкової шко­ли очолювали майор Пірнер (дослідницький відділ), капітан Клюн і лейтенант Бернарді (перекладачі). «Інспекцією № 6» у Берліні керував О. Лютц1.

Значне місце у танковій школі займала технічна підго­товка курсантів. Створюючи на місцевості тактичний фон бойової обстановки, вони повинні були за відповід­ний час здійснювати монтаж чи ремонт техніки або, навпаки, її псування на випадок, якщо вона потрапить у руки ворога.

Перша спільна оцінка танкової школи була дана 5 ве­ресня 1929 р. під час бесіди наркома оборони СРСР Воро- шилова з начальником генштабу рейхсверу генералом Гаммерштейном-Еквордом, який перебував у Радянсь­кому Союзі. Німець був задоволений станом справ і ви­словив побажання, «щоб у Казані надалі усе йшло, як і досі: досліди — з однієї сторони й навчання — з іншої сто­рони. Але ми хотіли б збільшити кількість курсантів з 10 до 20, щоб краще використовувати витрачений капітал».