Торкаючись раніше зробленої радянським військовим керівництвом пропозиції про створення при школі науково-дослідного відділу, Гаммерштейн повідомив: «Ми в Казані не хочемо організовувати конструкторське бюро. Там є інженери тих заводів, які нам танки доставляють і які шукають помилки у їх конструкції. Останні, у свою чергу, усуваються конструкторськими бюро відповідних заводів у Німеччині. Було б добре, — продовжував він, — якщо б декілька радянських інженерів працювали б із нами, нам це було б приємно, бо радянські спеціалісти могли б допомогти і самі знайомилися б з нашою роботою. Крім того, ми змогли б тоді обмінюватися тими кресленнями й описами танків, які є у нашому розпорядженні, закордонними матеріалами і познайомитися з радянськими танками»1. Гаммерштейн прямо говорив про намір німців сконструювати в Казані на базі шести різних танків одну найкращу бойову машину, причому спільну для обох сторін.
Танки, які знаходились у школі, були дослідними конструкціями і потребували, на думку генерала, доопрацювання й модернізації. Тому німецькі курсанти проходили не тільки теоретичний курс із тактики, але і технічне навчання на німецьких заводах — постачальниках танків. «Ми були б задоволені, — додав Гаммерштейн, — якщо б із числа радянських курсантів 2 або 3 особи брали участь у проходженні зимового курсу в Німеччині»2.
У травні 1929 р. велися переговори з німецькими фірмами («Крупп», «Рейнметал») з приводу питань виробництва й випробування на радянській території німецьких конструкторських нововведень. Радянські інтереси на них представляв Уборевич, для збереження таємності у німецьких документах — доктор Ульріх. У переговорах також брали участь Ворошилов, Тухачевсь- кий, Уншліхт, Крестинський, військовий аташе у Берліні Яковенко. Від Німеччини — Гаммерштейн, Людвіг, капітани Йодль і Кребе.
Для німців першочерговим результатом випробувань на «Камі» стало використання шасі британського танка «Карстен-Ллойд» для першого танка вермахту «Панцер-1». Радянська сторона теж отримала певну користь. Наприклад, круппівська танкова підвіска підійшла до Т-26, елемент зварювальних корпусів — для Т-26 і БТ. Знайшло своє використання німецьке радіо й електроустаткування танкових башт, прилади спостереження, причепи, ідея поєднання кулемета з гарматою тощо.
Уважно стежив за процесом співробітництва і М. Туха- чевський. У середині 1920-х років він займав пост начальника штабу РСЧА. У доповідній записці на ім'я Сталіна у грудні 1927 р. Тухачевський наполягав на форсованому переозброєнні Червоної армії. При цьому основним він вважав необхідність створення могутніх таранних з'єднань сухопутної армії. Саме Тухачевському належала ідея створення повітряно-десантних військ, бронетанкових з'єднань, оснащених швидкохідними танками, які мали б стійкий радіозв'язок із літаками прикриття. Для цього він пропонував розвивати оборонну промисловість, здатну виробляти не тільки танки й літаки, а й засоби зв'язку, найновіші види озброєння для піхоти та артилерії. Тухачевський, зокрема, пропонував довести випуск танків до 50—100 тис. Але, на його думку, без допомоги німецьких спеціалістів цього досягти не вдалось би1. У 1929 р. у Червоній армії було сформовано перший механізований полк, а Тухачевський говорив уже про механізовані корпуси, які будуть навально наступати при підтримці артилерії й авіації углиб оборони ворога. Тухачевський дедалі більше переконувався в тому, що великі бронетанкові з'єднання мають стати основною ударною силою Червоної армії. Свою ідею він обґрунтував у 1931 р. у листі до Ворошилова, а в 1932 р. подібні з'єднання вже почали створюватись[197].
У 1932 р. генерал-майор Лютц і його начальник штабу Гудеріан відвідали Казань. Саме у цей час у штабі Гу- деріана досить серйозно замислювались над можливостями бойового використання легких танків і бронемашин. Але випробувати танки у Німеччині, як і раніше, не хотіли. Тому інтенсивно переходили до нових експериментів. Наприклад, намагалися випробувати рух танка по дну на невеликій глибині. Намагалися визначити, чи здатний триматися на плаву полегшений, спеціально підготовлений танк.
У цілому заняття у танковій школі проходили планомірно, відповідно до затвердженої навчальної програми. Одночасно на курсах школи навчалося не більше як 12 осіб (німців). Навчання тривало досить довго. Два роки у літній час в Росії проходила практична підготовка танкістів і одну зиму — у Берліні — теоретичні заняття. У 1929/1932 рр. курси закінчили 10 німецьких офіцерів, у 1931/1932 рр. - 11 і у 1933 р. - 9, тобто усього ЗО осіб2. (Деякі з випускників «Казані» стали згодом генералами, воювали на Східному фронті в роки Другої світової війни. Це В. Томале, В. Нерінг, а також начальник школи Й. Харпе). За цей самий період (1929—1930) на курсах «ТЕКО» пройшли навчання 65 радянських офіцерів. В основному це були стройові командири танкових і мото- механізованих частин РСЧА, а також викладачі бронетанкових навчальних закладів.