У звіті заступника начальника Управління механізації й моторизації (УММ) РСЧА І. Грязнова про роботу курсів «ТЕКО» у березні 1932 р. відзначалося, що «основна мета Управління механізації й моторизації РСЧА — ознайомитися з особливостями конструкції німецьких бойових машин, вивчити методику випробування матеріальної частини, вивчити методику стрілецької підготовки танкіста й прилади управління машинами й вогнем у бою, вивчити питання бойового застосування танкових частин і водночас оволодіти технікою керування бойових машин1.
9 листопада 1932 р. Ворошилов у бесіді з генералом Адамом, який замінив на посту начальника генштабу рейхсверу генерала Гаммерштейна, сказав: «Я не можу повірити, що у вас немає більшого, ніж у Казані. Три роки в Казані працюємо і ніякої нової матеріальної частини. Усе ті ж танки, що привезли на початку. Я говорив: надішліть конструкторів, і Ви й ми будемо мати танки». На заперечення Адама про збільшення витрат і обмеженості фінансів рейхсверу Ворошилов відповів: «Я вважаю, що ми зможемо багато покращити в Казані, якщо ваші кошти підуть на техніку і сама техніка буде більш реальною. Ще коли приїжджав Гаммерштейн, я висував пропозицію надіслати більше конструкцій. У нас є вже промислова база, але поки ще мало людей — конструкторів. У Вас же є люди...»2 Але німецька сторона залишалась вірною раніше прийнятій програмі і далі випробування, доопрацювання й модернізації важких, середніх і легких танків, які були в Казанській школі, вона не пішла. Правда, як і було домовлено, у цих роботах брали участь радянські інженери й техніки.
Для занять із радянськими слухачами з Німеччини було запрошено п'ять викладачів. З трьома спеціалістами (зі стрільби й озброєння, танкової радіотехніки і по танкових конструкціях) контракт було укладено на 2 роки. Двох викладачів тактики було запрошено на 6 місяців, тобто на час їх реальної роботи на курсах. У 1932 р. на 6-місячні курси було направлено 32 «командири інженери» (15 стройових офіцерів, 17 інженерів). Основний акцент, як і раніше, робився на вивченні конструкції танка, техніки керування танками в бою й техніки стрільби, а також на засвоєнні методики навчання.
З інспекціями в Казань регулярно приїжджав куратор школи, начальник «автомобільної інспекції» (інспекція № 6) генерал Лютц. Для проведення тактичних занять і одночасно для випробування техніки у розпорядження «ТЕКО» було надано роту у складі двох взводів танкеток Т-27 і одного взводу танків МС-1. Німецькій стороні було запропоновано в якості компенсації привезти з Німеччини новий 3-тонний танк і 8-колісну бронемашину, що і було зроблено. До того ж у постійний склад «ТЕКО» у якості помічника німецьких інженерів було включено 5 радянських аспірантів, які повинні були детально оволодіти методикою й досвідом роботи й у майбутньому перенести це у Червону армію. Для бронетанкових вищих навчальних закладів передбачалося придбати у німців навчальні посібники й експонати.
У травні 1933 р. другий раз відвідав СРСР полковник Гудеріан. На цей раз його цікавила радянська військова індустрія. Уже після війни він писав: «Я не вважаю, що росіяни відсталий народ, бо у 1933 р. мав можливість відвідати їх тракторний завод під Харковом. Поряд знаходився танковий завод, і я помітив, що його залишали 20 — 25 танків. Росіяни відповіли мені, що це відбувається кожного дня. І це у 1933 році...»1 Танкова школа в Казані була закрита одночасно з Ли- пецькою авіаційною школою 6 вересня 1933 року. Німецьке майно, яке коштувало близько мільйона карбованців, перейшло у володіння Управління механізації й моторизації РСЧА. Німці забрали із собою лише свої танки (6 великих і 4 малих), залишивши обладнані класи, майстерні, автомашини, трактори.
Сам факт організації на радянській території німецьких танкових курсів, на яких навчалися за сучасною програмою керуванню, елементам ведення бою, мав для РСЧА велике значення. З'явилася можливість не тільки вивчати іноземний (німецький) військовий досвід, але й на основі його аналізу удосконалювати свій власний потенціал.